Черкасов П. П. Людовик XVI і Катерина II ( 1774-1776 гг.). Людовик XVI: час ілюзій

Черкасов П. П. Людовик XVI і Катерина II ( 1774-1776 гг.).
Людовик XVI: час ілюзій

ЛЮДОВИК XVI: ЧАС ІЛЮЗІЙ)»Суспільний договір» Руссо, що став новим Євангелієм для утвореного суспільства. Ідея морального вдосконалювання людства, немов вірус, опанувала розумами, що відкидали традиційної цінності, і насамперед релігію. Виникла безліч масонських лож і всіляких філософських суспільств. «Із часу вигнання єзуїтів (в 1764 р. — П. Ч.), — відзначала евелин Левер, — Парламентарії й філософи склали свого роду з’єднану партію. Осмілівши від цього успіху, магістрати не бажали більше безмовно підкорятися тиску королівської влади» [/aaa>

Усюди, включаючи дворянську й навіть аристократичне середовище, велися навіяні модою, але від того не менш небезпечні для підвалин Старого порядку розмови про рівність. «Старий соціальний будинок було повністю заміноване у своїх глибоких основах», — згадував ліберально настроєний аристократ, граф де Сегюр [/i> — писав популярний тоді літератор Мельхіор Гримм, — найкращий спосіб керування державою» [/i> але «не всякого варто навчати», тому що «загальне утворення привело б до того, що кількість сумніви, що сіяє, набагато перевищило б число тих, хто здатний їх дозволити» [/aaa>) паризької магістратури й ліквідація знову створеної [Література Освіти ) короля. «До нещастя для нього й для всієї Франції, — відзначав Ф. Рокен, — молодого монарха, якого знали тільки з гарної сторони, — затверджував французький історик, — років, протягом яких, після марних спроб поліпшення й незакінчених реформ, загальний розлад тільки підсилився й страсті розгорілися ще сильніше» [/aaa>) король керувався, як видно, що не тільки панували в суспільстві настроями й очікуваннями, але й тими принципами, на яких він сам був вихований під впливом батька. У всякому разі князь И. С. Барятинский у своїх повідомленнях у Петербург ще в середині травня 1774 р., тобто відразу ж після смерті Людовика XV, доповідав, що новий король підбирає міністрів відповідно до рекомендацій, залишеними йому покійним батьком-дофіном Луи-Фердинандом.

У депеші Панину від 15 травня 1774 р. Барятинский повідомляв:

«Покійний дофін, батько нинішнього короля, при кончині своєї доручив єпископові Верденскому маленький запечатаний ларчик із заповітом нікому його не віддавати, крім нині, що володіє короля, однак не раніше сходження його на престол. Покійний король, сведав про сем, вимагав у згаданого єпископа цього ларчика, однак він у тім відмовив, і ніякими погрозами не могли його схилити на те, щоб порушив дане йому від дофіна заповіт. Через деякий час єпископ умер. При смерті своєї доручив він зазначений ларчик братові свій, називаний Микола, що тепер перший президент Рахункової камери (палати — П. Ч.), наставляння нинішньому королеві про правління державних справ і про вибір людей до оним, і в цьому наставлянні нібито граф Морепа зазначений першою людиною в державі, як по його здатності до справам, так і по відмінній його чесності… Дюк Нивернуа й де Муи рівномірно в тім заповіті рекомендовані… Думають, що граф Морепа й Нивернуа точно будуть присутні в Раді… а де Муи визначений буде для правління військового (департаменту. — П. Ч.)» [/aaa>) до влади тих, хто колись користувався довірою глибоко шанованого їм покійного дофін^-дофіна-батька-дофіна. У той же час новий король виявив і розуміння назрілих проблем, що вимагали нових підходів і насамперед вживання невідкладних заходів по подоланню важкої фінансової кризи, що достались йому в спадщину від його вкрай марнотратного діда

Бюджетний дефіцит робив неминучої політикові твердої економії. У згадуваній депеші Барятинского графові Панину від 15 травня 1774 р. російський посланник повідомляв: «Очікують, що палацові витрати зменшені будуть у всіх частинах, і справді, зроблені вже деякі зменшення. Все це подає народу велику надію про гарне надалі правлінні нинішнього короля» [/aaa>) ave). За рекомендацією короля Марія Антуанетта пішла його прикладу й відмовилася від полагавшихся їй 10 млн. ліврів (Le doit de cei) [/aaa>

«Народ до нового короля в замилуванні, і біля замка, де король изволит жити, справді збираються в безлічі», — доповідав у Петербург російський посланник [/i>- писав він графові Панину в іншій депеші [/i> Описуючи хрещений хід, що відбувся незабаром після сходження на престол Людовика XVI, посланник доповідав імператриці, що «зібрався при сем випадку народ чувствительнейшим образом роблячи ретельність своє до Його Христианнейшему Величності майже безперервними радісними вигуками» [/aaa>) графа Панина. Для російського дипломата не було таємницею, що молодому королеві не дістає не стільки досвіду, що згодом він повинен був придбати, скільки сили характеру, що дається природою й вихованням. А слабохарактерність, навіть при самих піднесених спонуканнях, зовсім неприпустима для монарха, наділеного абсолютною владою. Вона, ця слабохарактерність, чревата самими непередбаченими наслідками, тим більше в країні, як дуже незабаром з’ясується, «вагітною революцією». Князь Барятинский, зрозуміло, не міг передбачати 14 липня 1789 р., як ніхто іншої не міг цього зробити в 1774 р., однак у його повідомленнях зустрічалися тривожні думки про царювання, що почалося, і про долю Франції

У шифрованій депеші, відправленої графові Панину на третій день після сходження на престол Людовика XVI, Барятинский писав, що «від власного характеру нового Государя не знають ще чого очікувати в міркуванні його молодого років і невідомості в справах, до яким він не був ніколи допущений, і відаючи його строгість і запальність» [/i>[/i>- писав князь Барятинский в шифрованій депеші графові Панину [Література Освіти )»гідних» людей, але зате без фаворитів і фавориток, що скомпрометували попереднє царювання. У депеші віце-канцлерові Іванові Андрійовичу Остерману від 19(8) листопада 1775 р. він писав, що «хоча Його Величність не може керувати самостійно, але розсудливої частини народу те досить приємно… що бачать у його Величності піддатливість і повага до гідних і заслужених людей і що немає при ньому нікого, хто міг би похвалитися його дорученням, крім тих, які вжиті в справах» [/aaa>) герцога де Шуазеля до керування справами. «Багатьма вже досвідами доведено, — писав посланник графові Панину в липні 1774 р., — Що Її Величність має велику инфлуенцию у всіх королівських учинках» [/i> — доносив Барятинский главі Іноземної колегії в липні 1774 р., — Що усередині королівського прізвища немає великої згоди й що король і все прізвище досить часто переміняють образ їхніх думок у всіх речах» [/i> [/aaa>

Уважно спостерігаючи за спробами Людовика XVI вивести країну із кризи, російський посланник один раз скептично (і як виявилося — пророчо) помітить, що «Франція ніколи не вийде із замішання й розладу, у яких вона тепер перебуває» [/aaa>

Трудновиполнимую завдання — відновити втрачене в державі рівновага — Людовик XVI поклав на нове міністерство, сформоване влітку 1774 р. Непопулярні міністри — дегильон, Мопу й абат Терре — втратили свої пости, а двоє останніх навіть відправилися в посилання. На їхнє місце були покликані Морепа, Мюи, Вержен, Тюрго й ін. Суспільна думка наполегливо вимагала також розпуску «парламенту Мопу», члени якого у свій час були призначені покійним королем, і відновлення в правах колишнього Паризького парламенту. Хвилювання із цього приводу, як повідомляв у Петербург Барятинский, охопили не тільки «чернь», але й привілейовані шари, включаючи навіть духівництво. «Число прихильників старого парламенту досить велике й здебільшого складається із кращих людей, як світських, так і духовних», — писав він графові Панину [/aaa>) зі своєї сторони вважав перспективу повернення старого парламенту досить небезпечної для короля і його влади. «Якщо старий парламент буде відновлений на колишній підставі, — писав він у Петербург, — на його сторону. Правда, — додавав Барятинский, — Тверезомислячі люди сподіваються на розсудливість і мистецтво в справах графа Морепа, що він зуміє всі так улаштувати, що й король збереже свою владу, і парламент більше нинішнього буде мати повноважень» [Література Освіти ) парламенту в справи духівництва й ін., — Людовик XVI розпустив «парламент Мопу» і відновив у правах колишній Паризький парламент

Найважливіший пост генерального контролера фінансів і одночасно морського міністра був довірений Тюрго, популярному в суспільстві лідерові «партії економістів», що давно виступав проти надмірної марнотратності двору й держави, а також проти введення нових податків і позик. Тюрго сподівався вийти з фінансової кризи шляхом твердої економії. Це була чесна й енергійна людина, схильний, щоправда, до доктринерства, — не стільки політик, скільки вчений-енциклопедист

Високо оцінював ділові й особисті якості нового генерального контролера російський посланник у Парижу. У його повідомленнях у Петербург можна знайти безліч самих утішних характеристик Тюрго: «Пан Тюрго… відбувається не із дворян, але із древнього прізвища Дероб, — повідомляв Барятинский графові Панину. — Публіка досить засвідчена про відмінні його якості й безвадне поводження… і почитає його великим фінансистом» [/i> [/aaa>

Міністром королівського двору став Мальзерб — друг і однодумець Тюрго. Він почав з наведення порядку у своєму відомстві, що було раніше годівницею для багатьох десятків, якщо не сотень придворних ледарів, домогавшихся — і небезуспішно — усіляких високооплачуваних синекур. Мальзерб переконав короля в необхідності різкого обмеження цих синекур і встановив сувору звітність у доходно-видаткових статтях бюджету палацового відомства.)»lettres de cachet» — таємних наказів за королівським підписом про арешт і тюремне ув’язнення без суду й наслідку будь-якого француза або іноземця. Міністр особисто з’явився в Бастилію й звільнив там численних в’язнів, що втримувалися, арештованих на підставі «lettres de cachet». В 1794 р. 73-літній філантроп, осмелившийся виступити захисником на процесі Людовика XVI, буде обезголовлений якобінцями разом з дочкою, внучкою і їх чоловіками

«Ми на зорі більше ясних днів», — писав д’аламбер прусскому королеві Фрідріху II у зв’язку із призначенням Тюрго й Мальзерба [/i> — констатував пізніший історик [/aaa>

Першою мірою нового міністерства стало скасування монополії на торгівлю хлібом. Генеральний контролер фінансів домігся заборони державних закупівель і складування зернових, що повинне було розв’язати руки сільськогосподарським виробникам і приватним торговцям. Ця міра була зустрінута з ентузіазмом суспільством і з неприхованою ненавистю тими, хто надзвичайно наживався на хлібній монополії. Учорашні монополісти почали організований саботаж урядового рішення й зуміли, штучно накрутивши ціни на продовольство, спровокувати голодні бунти. Їх ціль полягала в тім, щоб звалити Тюрго, зайнятого в той час підготовкою королівських едиктів про ліквідацію панщини, що зжили себе цехових корпорацій, а також про відновлення в цивільних правах протестантів відповідно до Нантским едикту 1598 р., фактично скасованим Людовиком XIV в 1685 р. У боротьбі проти ліберальних починань Тюрго — Мальзерба об’єдналися всі консервативні сили: бюрократія, духівництво, великі земельні власники, усе ще численні й впливові одержувачі королівських бенефіцій. Серед недругів двох міністрів виявилися королева, не задоволена їхніми спробами обмежити її витрати, а також мав величезний вплив на короля граф Морена, переконаний консерватор, якому абсолютно далека була ліберальна спрямованість цих реформ

Однак міністри-ліберали завзято продовжували випливати своїм реформаторським ідеям, опираючись на підтримку частини суспільства, що співчувала їм. «Турботи публіки від очікуваних змін з кожним днем множаться, тому що немає вже майже жодного місця, де не помишляли б про реформу через нетерпимі зловживання, що відкриваються тут,», — повідомляв у Петербург Барятинский [/i> (зловживання. — П. Ч.) Не будуть незабаром виправлені, — писав Барятинский в іншому своєму повідомленні, — Те Франція, незважаючи на безліч її ресурсів і на велике число грошей, наявних у внутрішній циркуляції, через кілька місяців може дійти до банкрутства» [/aaa>) Навесні 1775 р. під погрозою виявилося навіть продовольче постачання Парижа. «Генерал-контролер більше всіх тепер поважаємо, і все робиться по його плані, — повідомляв Барятинский віце-канцлерові Остерману. — Дюку де ла Врильеру й маршалові Бирону наказане про усім з ним зноситися, а особливо про те, що стосується прогодування Парижа» [/i> [/aaa>) Паризького парламенту. У лютому 1776 р. Паризький парламент, що відновив протиборство з королівською владою, прийняв постанову про вилучення й спалення брошури «Незручності феодальних прав», виданої під заступництвом Тюрго. Вольтер називав цей твір «повним зводом гуманності». Зате в постанові парламенту автори брошури були обвинувачені в образі законів і звичаїв Франції, священних і недоторканних прав корони й права власності приватних осіб, нарешті, у підриві всієї системи монархічного правління. Парламент висловив і негативне відношення до підготовлених едиктів про знищення останніх феодальних повинностей, а також віджилих своє цехових корпорацій — стану так званих цехових присяжних. Магістрати відправили навіть відповідну депутацію до короля з вираженням свого протесту. Вислухавши їх, король сокрушенно сказав: «Я бачу, що ніхто, крім мене й Тюрго, не любить народ» [/aaa>

У Людовика XVI ще вистачило духу затвердити 12 березня 1776 р. підготовлені генеральним контролером едикти, але він виявився неспроможний перед потужним напором супротивників Тюрго, серед яких активну, хоча й закулісній ролі грали Марія Антуанетта й граф Морепа. Паризький парламент у рішенні, прийнятому 30 травня 1776 р., зажадав від всіх находящихся в оброчній, васальній або відомчій повинності в приватних осіб відправляти всі їхньому обов’язку перед королем і своїми панами, пригрозивши непокірливим і возмутителям спокою неминучою карою. А 12 травня 1776 р. вороги Тюрго зуміли-таки схилити слабовільного короля до відставки міністра фінансів [/i> [/aaa>

Зацькований наклепом і інтригами, Мальзерб змушений був піти ще раніше. Зі свого Фернейского самоти Вольтер відгукнувся на падіння Мальзерба й Тюрго гіркими рядками: «Франція була б занадто щаслива. Сполучник цих двох міністрів міг зробити чудеса. Я ніколи не утешуся, побачивши зародження й загибель Золотого Століття, що вони нам підготовляли» [/aaa>

З падінням Тюрго були скасовані розроблені їм ліберальні едикти, з політикою реформ було покінчено, як було покінчено із мрією Тюрго «перетворити традиційну монархію у свого роду королівську демократію на чолі з доброчесним государем» [Література Освіти ) волі

Після падіння Мальзерба й Тюрго керівництво справами зосередилося в руках графа де Морепа — 75-літнього старця, що починав кар’єру ще при Людовике XIV і попали в опалу при Людовике XV за фривольний віршик про мадам Помпадур, що йому помилково приписали. Важко було очікувати від графа свіжих ідей і тим більше енергійних дій, здатних істотно змінити до кращого положення справ у країні. Єдино, чим новий старий міністр був серйозно стурбований, так це тим, щоб, нічого не міняючи, спокійно вмерти на високому пості, що йому в остаточному підсумку й удалося. По якихось міркуваннях Людовик XVI, що глибоко почитав графа Морепа, не звів його в ранг першого міністра: цей пост так і залишався вакантним аж до революції й падіння монархії. Король доручив Морепа займатися питаннями внутрішньої політики й адміністрації. І все-таки в новому міністерстві граф Морепа відігравав провідну роль, особливо після відставки Тюрго й Мальзерба, активно втручаючись у справи інших департаментів

Відставка ліберальних міністрів означала перемогу консервативних сил і одночасне ослаблення королівської влади. Вона знаменувала фактичний розрив королівської влади з ліберальною частиною, що набирала силу, суспільства, що під впливом філософії Освіти переходила в настання на Старий порядок. «З деякого часу в публіці, як ніколи колись, поширюються дерзостние твори, що хиляться до розбещення вдач і до предосуждению Уряду», — відзначав у своїй реляції Катерині II її представник у Франції [/aaa>