Твір по літературі: Чичиков і губернське суспільство Микола Васильович Гоголь почав писати поему в 1835 році по наполегливій раді Пушкіна. Після довгих скитаний по Європі Гоголь улаштувався в Римі, де цілком присвятив себе роботі над поемою. Її створення він розглядав як виконання клятви, даної їм Пушкіну, як здійснення письменницького боргу перед Батьківщиною. В 1841 році поема була закінчена, але члени московського цензурного комітету, що він представив рукопис, прийшли в обурення від змісту добутку. Поема була заборонена.
Це були важкі дні для Гоголя. Він звернувся по допомогу до Бєлінського, той зробив все можливе, щоб, минаючи цензуру, надрукувати поему. Гоголь знав, як поставляться до його праці представники правлячих станів, але він вважаючи своїм обов’язком перед Росією й народом «показати, хоча з одному боку, всю Русь». Він писав: — «Буває час, коли не можна спрямувати суспільство або навіть все покоління до прекрасного, поки не покажеш всю глибину його теперішньої мерзенності». Ця думка не залишала письменника-громадянина під час всієї його роботи над поемою. Центральний герой поеми — Павло Іванович Чичиков. У характері цього героя яскраво виявився буржуазний початок, що не було ще поширене в Росії. У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене відношення письменника до Росії того часу. Питання, куди йде Росія, змушує Гоголя занурювати Чичикова в порівняльні ситуації, зіштовхувати героя з «мертвими душами».
Гоголь побудував поему двупланово. З одного боку — мертва Росія, з її поміщиками й губернськими чиновниками всіх рангів, з іншого боку — прихожа їй. на зміну «Росія Чичикових». «Росія Чичикових» у поемі представлена одним героєм. У відношенні Чичикова Гоголь, щоб яскравіше освітити походження й життєвий розвиток нового типу, осмислити його історичне місце, докладно зупиняється на біографії, характері й психології героя. Він показує, як зложилося його вміння пристосовуватися до будь-якої обстановки, орієнтуватися в будь-якій ситуації. Батько дав юному Чичикову раду: «Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою». Все життя Чичикова стала ланцюгом шахрайських махінацій і злочинів.
Павло Іванович проявляє величезні зусилля й невичерпну винахідливість, пускається на будь-які афери, якщо вони обіцяють успіх, обіцяють заповітну копійку. Життя й навколишнє середовище навчили його, що «прямій дорогою не візьмеш і що косою дорогою більше навпростець». Його життєвим гаслом стало: «Зачепив — поволок, зірвалося — не запитуй». Відносно практичної діяльності, тямущості й спритності Чичиков виділяється серед губернського суспільства, що живе в застої й відсталості. Чичиков швидко орієнтується в будь-якій ситуації, скрізь він зачаровує, у деяких навіть викликає замилування й завжди досягає своєї мети — все це зайвий раз доводить, що Чичиков — великий психолог.
Новий герой має переваги, яких немає в помісних дворян і губернського суспільства. На його стороні деяке утворення, енергія, заповзятливість, до того ж спритність героя незвичайна. Виховання допомагає йому втиратися в довіру. Чичиков расчетливо й терпляче може вичікувати потрібного моменту. Показавши перевагу свого героя перед суспільством, Гоголь разом з тим освітив всю вульгарність і підлість його натури. Цивільні й патріотичні почуття не тривожать Чичикова, з повним, байдужістю він ставиться до всього, що не відповідає його особистим інтересам. Авантюра Чичикова пов’язана з людськими нещастями, він зацікавлений у тім, щоб якнайбільше вмирало кріпаків.
Губернське суспільство приймає шахрая й шахрая Чичикова тому, що вважає його мільйонером. Загальне, що зближає Чичикова й губернське суспільство, — це та ж риса — спрага наживи. Губернському суспільству далекі поняття про цивільні й суспільні обов’язки, для них посада — тільки засіб особистого задоволення й благополуччя, джерело доходу. У їхньому середовищі панують хабарництво, догідництво перед вищестоящими чинами, цілковита відсутність інтелекту.
Чиновництво згуртувалося в корпорацію казнокрадів і грабіжників. Міські верхи далекі народу. Гоголь у щоденнику писав про губернське суспільство: «Ідеал міста — це порожнеча. Плітки, що перейшли межі». Вульгарність і незначність інтересів характеризує й жіноче суспільство. Із претензіями на смаки й освіченість сполучаються плітки, порожня балаканина про міські новини, палкі суперечки про вбрання. Дами прагнули наслідувати столичного суспільства в манері говорити й одягатися, без кривляння вони не вимовляли жодного слова. Гоголь засуджує дворянське суспільство, що рабськи копіювало іноземні манери Герої Гоголя не несуть у собі протесту проти їхнього життя, що стисло, проти «приголомшливої твані дріб’язків». Вони самі в сутності продовження й вираження цієї дійсності, відтвореної в «Мертвих душах».
Із цього треба важливий поворот в оцінці особистості героїв