Гоголь давно мріяв написати добуток, в «якому б з’явилася вся Русь». Це повинне було бути грандіозний опис побуту й вдач Росії першої третини XIX століття. Таким добутком стала поема «Мертві душі», написана в 1842 р. Перше видання добутку було названо «Пригоди Чичикова, або мертві душі». Така назва знижувала щире значення цього добутку, перекладало в область авантюрного роману, Гоголь знайшов на це по цензурних міркуваннях, для того, щоб поема була видана Чому ж Гоголь назвав свій добуток поемою.
Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що ще працюючи над поемою, Гоголь називає її те поемою, то романом Щоб зрозуміти особливості жанру поеми «Мертві душі», можна зіставити цей добуток з «Божественною комедією» Данте, поета епохи Відродження. Її вплив відчувається в поемі Гоголя. «Божественна комедія» складається із трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя в пекло, вони проходять всі кола, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників.
Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему своєї Батьківщини — Італії, її долі. По суті, Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії. Недарма назва поеми «Мертві душі» ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте «Божественна комедія», що називається «Пекло». Гоголь поряд із сатиричним запереченням уводить елемент що оспівує, творчий — образ Росії. Із цим образом зв’язаний «високий ліричний рух», яким у поемі часом переміняється комічне оповідання Значне місце в поемі «Мертві душі» займають ліричні відступи й вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру. У них Гоголь стосується самих гострих суспільних питань Росії. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу тут протипоставлені похмурим картинам росіянці життя Отже, відправимося за героєм поеми «Мертві душі» Чичиковим у Н.
З перших же сторінок добутку ми відчуваємо захопливість його сюжету, тому що читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі із Собакевичем і Новосибірським. Читач не може догадатися й про кінець поеми, тому що всі її персонажі побудовані за принципом градації: один гірше іншого. Наприклад, Манилова, якщо його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивний (на столі в нього лежить книга, відкрита на одній і тій же сторінці, а його ввічливість удавана: «Дозвольте цього вам не дозволяти»), але в порівнянні із Плюшкиним Манилов багато в чому навіть виграє рисами характеру. Але в центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів.
По думці Гоголя це — символ «людини-коробочки», у якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику «Миргород», і в комедії «Ревізор». У поемі «Мертві душі» вона переплітається з темою кріпосництва Особливе місце в поемі займає «Повість про капітана Копейкине». Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку. Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд Миру «мертвих душ» у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням. За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що втілює в собі сили Росії: «Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся?» Отже, ми зупинилися на тім, що зображує Гоголь у своєму добутку.
Він зображує соціальну хворобу суспільства, але також варто зупинитися на тім, як вдається це зробити Гоголеві По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації. У зображенні галереї поміщиків уміло сполучить загальне й індивідуальне. Практично всі його персонажі статичні, вони не розвиваються (крім Плюшкина й Чичикова), відбиті автором як результат. Цей прийом підкреслює ще раз, що всі ці Манилови, Коробочки, Собакевичи, Плюшкини і є мертві душі. Для характеристики своїх персонажів Гоголь використає й улюблений прийом — характеристика персонажа через деталь.
Гоголя можна назвати «генієм деталізації», так часом точно деталі відбивають характер і внутрішній мир персонажа. Чого коштує, наприклад, опис маєтку й будинку Манилова. Коли Чичиков в’їжджав у маєток Манилова, він звернув увагу на зарослий англійський ставок, на похилу альтанку, на бруд і бесхозность, на шпалери в кімнаті Манилова, чи те сірі, чи те блакитні, на обтягнуті рогожею два стільці, до яких так і не доходять руки хазяїна Всі ці й ще багато інших деталей підводять нас до головної характеристики, зробленої самим автором: «Ні те, ні рє, а чорт знає, що таке!» Згадаємо Плюшкина, цю «діру на людстві», що втратив навіть підлогу свій. Він виходить до Чичикову в засаленому халаті, на голові якась немислима хустка, скрізь запустіння, бруд, старість. Плюшкин — крайній ступінь деградації.
І все це передається через деталь, через тіі життєві дрібниці, якими так захоплювався А. С.
Пушкін: «Ще в жодного письменника не було цього дарунка виставляти так яскраво вульгарність життя, уміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб’язок, що вислизає з очей, мигнула б крупно в очі всім». Головна тема поеми — це доля Росії: її минуле, сьогодення й майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сьогодення й майбутнє Росії. Цей задум можна зрівняти із другий і третин частинами «Божественної комедії» Данте: «Чистилище» і «Рай».
Однак цим задумам не призначено було збутися: другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний. Тому поїздка Чичикова й залишилася поїздкою в невідомість. Гоголь губився, замислюючись про майбутнє Росії : «Русь, куди ж ти несешся? Дай відповідь. Не дає відповіді».