Твір по літературі: чи Можна вважати базарова позитивним героєм У моїй уяві з дитинства виникла якась дивна, своєрідна галерея улюблених образів. Спочатку це були герої казок: російських, німецьких, французьких, ірландських. Я захоплювався відважним Іваном-Царевичем, Алладином, сміливим і добрим лицарем Гансом з Кельна Потім герої Жуля Верна, Майн Рида, Купера… Тоді вони здавалися мені зразками сильних, теперішніх чоловіків. Та й зараз, перегортаючи ці книги, я випробовую заздрість і якусь неясну тугу, хоча й знаю, що здебільшого це вимисел, що в дійсності все було простіше й грубіше. Потім я захоплювався героями Джека Лондона, Гріна, Островського, Войнич. Дивний і неповторний Артур Грей, капітан всіх морів, що подарував дівчині щастя; Тиррей Девенат, мужньо минулою своєю дорогою страждань; Мартін Ідеї з його залізною завзятістю; герої Тургенєва… Всі вони не схожі один на одного, так це, втім, і природно: яскраві, могутні індивідуальності завжди неповторні, своєрідні, завжди різко відрізняються.
І однак, у чомусь вони родинні. У чому? Звичайно, загального формулювання дати не можна, але всі вони сходяться в одному. Сміливість, воля, мужність, працьовитість — всі ці риси нормальна розумна людина може виробити в собі, це ще не все. У героях, які стали улюбленими в молоді, є якась неповторна поетичність, любов до людей (не до абстрактного поняття людства, а до живих звичайних людей, з якими ти зустрічаєшся в повсякденному житті), м’якість, делікатність, талант (саме талант, а не вміння) чистої піднесеної любові.
Всі ці якості в з’єднанні з відвагою, рішучістю й заповзятливістю створюють та чарівність повноцінної, яскравої людини, про яке мрієш замолоду. І от Базарів… Вибачите за занадто довгий вступ, але я думаю, що, не розкриваючи тих якостей, якими повинен володіти позитивний, ні, крилатий, ідеальний герой, не можна вирішити, хто такий Базарів По суті, формулювання не зовсім точна: хіба люди діляться тільки на позитивні й негативних? Звичайно, немає. Базарова не можна поставити на одну дошку з Марком Волоховим з роману Гончарова «Обрив». У Євгенію можна знайти безліч якостей, який варто захоплюватися, але все-таки, читаючи роман, не можна відскіпатися від думки про якусь ущербність, неповноцінність героя, його приреченості.
Це має свої пояснення Серед тургеневских героїв Базарів виглядає чужинцем, неможливо знайти нікого, що скільки-небудь нагадує залізного нігіліста. Шалений фантазер Рудин, розумний, добрий, м’який Лаврецкий, мужній і цілеспрямований, але в той же час дивно чарівний і поетичний Инсаров. І раптом ця людина, його різкі категоричні судження, його брутальність, зарозумілі манери і його воля, залізна, непохитна, могутня воля, що може розтрощити все на своєму шляху, його фанатична вірність своїм ідеалам Базарів — це не тургеневская фігура: письменник сам боявся свого героя, боявся й захоплювався в той же час. Очевидно, незважаючи на його твердження, що прототипом образа нігіліста послужив не Добролюбов, а якийсь лікар Д.
(дивно, що Тургенєв не назвав прізвище повністю, а початкова буква Д. підходить до прізвищу Добролюбова), у Базарове відбився саме останній Добролюбова Тургенєв боявся, йому був неприємний цей семінарист, його твердість, різкість, непримиренність, навіть те, що сюртук у нього був застебнуть на всі ґудзики, як у плебея. І в той же час захоплювався ім. Прагнув переконати себе, що його ворожість — це не класове почуття, що Бєлінський теж різночинець, однак був дуже чарівним, але відразу з гіркотою усвідомлював, що в ньому, у самому Тургенєві, немає таких рис, якими володів Добролюбов. Це дивне, суперечливе відношення збереглося й вромане. Тургенєву були далекі базаровские ідеї, він не знав справжньої діяльності цих нігілістів, так до того ж і цензура… Базарів даний поза своєю справою, ми його бачимо лише з однієї сторони. Він дуже категоричний, часом навіть до зарозумілості, він не бажає прислухатися до чужої думки.
Він грубий і різкий і анітрошки не соромиться у своїх оцінках. Павло Петрович для нього — «архаїчне явище». Микола Петрович — «людин відставний, його пісенька проспівана». Вислухавши історію про романтичне захоплення Павла Петровича, він кидає зневажливо: «На своєму молоці обпалився — на чужу воду дме». У нього ніколи не виникає бажання вдуматися в чуже життя, зрозуміти неї, поспівчувати Він говорить, що буде поважати лише того, хто не спасує перед ним, людини більше сильного, всі інші — це слабкі «сонечка».
Але адже це в корені невірно: перед напором брутальності м’яка й делікатна людина завжди губиться. Брутальність — це не сила. Однак Базаровим не можна не захоплюватися. Він говорить, що не бажає залежати від часу — нехай час залежить від нього. Це людина, що сам, без чиєї-або допомоги, одержав утворення й виховала себе. Він разюче працездатний: увесь час, що провів у Кірсанових, Євгеній Васильович був зайнятий справою Він мужній: під час дуелі з Павлом Петровичем поводився так, що навіть його супротивник змушений був визнати, що «пан Базарів поводився відмінно». Він гордий, не може прийняти милостиню Одинцової: жалість — це не для нього. Йому можна в окремих випадках наслідувати.
Але все зачарування розсіюється, коли згадуєш його відношення до батьків, поблажливий тон у розмовах з батьком, незвичайно добрим і милим людиною, його мовчання, що завжди лякало матии, що душам не сподівалася у своєму Енюше. А від’їзд із будинку, що глибоко ранив душу батька й матері… Ні, все це навряд чи говорить за Базарова. Це зарозуміле відношення до людей особливо проявляється у відносинах із Ситниковим, яким — він помикает, як собачкою. Адже навіть якщо хтось коштує нижче тебе по здатностях, розуму й волі, хіба можна нехтувати його за це? А якщо людина цей у захваті від тебе, твоїх мовлень, то зневажати ним, що безкорисливо вірить у тебе, просто підло! И знову фатальна чудність суперечливого характеру Базарова проявляється в картині його загибелі, де він показує зразок мужності. Скільки шляхетності й презирства до смерті чуємо ми в його останньому монолозі! Але, читаючи останнього глави роману, начебто почуваємо приреченість героя, неминучість його загибелі.
Тургенєв не міг показати, як живе й діє його герой, і показав, як він умирає. Весь пафос роману полягає ветом. Базарів — це сильна, яскрава особистість, ним можна по-своєму захоплюватися, але він не ідеал, він не може стати в один ряд з Ґедзем, Греем, Мартіном Иденом. Йому не вистачає чарівності, поетичності, що він, до речі сказати, заперечував. Може бути, у цьому винний час, коли потрібні були сильні отрицатели (людина все-таки залежить від своєї епохи), але Базарів не може бути дороговказною зіркою для юності