Твір по літературі: чи Можна вважати чацкого зайвою людиною У першій третині XIX століття в російській літературі складається тип лишнеко людини. Герої ці, серед яких найбільш відомі Печорин, Онєгін, Обломов, не схожі на більшість людей свого часу. Зайві люди, чий розум допитливий і глибокий, «хворіють на хворобу століття»: для них очевидні проблеми навколишнього світу, пороки й «виразки» сучасного суспільства. Не вдоволені життям, ці герої найбільше нещасні від неможливості що-небудь виправити. Невизначеність їхніх високих ідеалів, що млоять, викликає не знання шляхів їхньої реалізації, а відсутність конкретних цілей і справи, що могло б задовольнити їхні високі вимоги до себе й до життя, — пасивність і бездіяльність, безпорадність існування Зіставимо Чацкого, героя комедії Грибоєдова «Горе від розуму», з образом зайвої людини Бачачи пороки фамусовского суспільства, відкидаючи його відсталі підвалини, нещадно викриваючи чиношанування, що панує в службових колах протекцію, дурне наслідування французькій моді, відсутність теперішнього утворення, Чацкий виявляється ізгоєм серед графів Хрюминих, Хлестових і Загорець-Ких. Його вважають «дивним», а в підсумку навіть визнають безумцем. Так грибоедовский герой вступає, як і зайві люди, у конфлікт із навколишнім його недосконалим миром.
Але якщо останні лише страждають і не діють, то «в озлобленої <…> думки» Чацкого «чується здоровий позив до справи…». «Він почуває, чим незадоволений», тому що його ідеал життя цілком визначена: «воля від всіх ланцюгів рабства, якими окуте суспільство». Активне ж протистояння Чацкого тим, «чия ворожнеча до вільного життя ньлримирима», дозволяє нам думати, що він знає шляхи зміни життя в суспільстві. Крім того, грибоедовский герой, пройшовши довгий шлях шукань, три роки що подорожував, знаходить мету в житті — «служити справі», «не вимагаючи ні місць, ні повишенья в чин», «у науки вперить розум, що алчет пізнань».
Бажання героя — приносити користь батьківщині, служити на благо суспільству, до чого він і прагне Таким чином, Чацкий безсумнівно є представником передового суспільства, людей, що не бажають миритися з пережитками, реакційними порядками й активно з ними що борються. Зайві ж люди, не зумівши знайти собі гідного заняття, самореалізуватися, не примикають ні до консерваторів, ні до революційно настроєних кіл, зберігаючи в душі розчарованість у житті й впустую розтрачуючи незатребувані таланти