Читаючи комедію «Горе від розуму» Ця комедія написана між 1815 і 1820 роками. У той час, коли люди їздили в каретах, носили зовсім інший одяг, жили в інших будинках; вона створена в той час, коли чиновники хабарничали, зловживали своїм положенням і думали лише про особисте благополуччя; нарешті, ця комедія написана саме тоді, коли її ніхто не чекав і тоді, коли це було необхідно. Дійсно, вона відкривала очі на всю правду «фамусовского суспільства», вона намагалася змінити життя всієї країни, і, частково, у неї це вийшло. Завдяки їй, люди не тільки бачили проблему, але й намагалися якось від не позбутися Ті, хто ратував за долю Батьківщини, опираючись на комедію «Горе від розуму», боролися з безладдями в XIX в., боролися в XX і в XXI вв. І от отут-те стає ясно, чому комедія не повністю впоралася зі своїм завданням. Вона виявила негативні ознаки, але не усунула їх. Протягом трьох сторіч вона ставала всі актуальней. Такий залишається й зараз.
Я часто чую, коли вимовляють: «Горе від розуму» — безсмертний добуток!». И в цих словах я вловлюю тон гордості за саму комедію, за її Грибоедова, що написав, за те, що він наш співвітчизник. Я часто це чую, однак…я ніколи не зауважував, щоб хтось говорив, що комедія жахлива. Жахливо тому, що безсмертно. Хіба гарна таке вічне життя? Самі ці слова звучать як доля. Тобто люди не мінялися, не міняються й не будуть мінятися?
Невже всі наші зусилля зробити мир краще — це всього лише зусилля, зусилля безрезультатні! У чому ж тоді сенс життя? У самовдосконаленні? До чого це, якщо можна завжди залишатися таким, як Фамусов? І останнє питання: якщо намагатися змінити хід природи — це злочин, то чи не є злочином спроба зміни природи самої людини? Пускай навіть і в кращу сторону Висновок один: геть комедію! Геть її заклики до суспільства! От як може помінятися світогляд за кілька годин читання набору букв.
Хоч і гарного, але все-таки набору букв. Однак, я непоправний оптиміст. Я вірю, що ми з’явилися на Землі не просто так, і я вірю, що п’ять років, витрачені Грибоєдовим на комедію «Горе від розуму», не пропали даром. Це можна легко зрозуміти, якщо представити, що розглянутий добуток — це дзеркало (а так воно і є), і дивиться в це дзеркало сама пані Життя. Життя бачить, що вона виродлива й жахлива, і в сказі вона проклинає дзеркало-комедію.
Отут приходить на розум приказка: «На дзеркало неча нарікати, коли пика крива». Смутно, але все-таки треба визнати, що «Горе від розуму» — дійсні дзеркало й не більше. А дзеркала, як відомо, не рятують мир. Вони не подають руку упалий, вони не жалують і не люблять, вони не прагнуть служити чесно й не намагаються позбутися від таких наривів суспільства, як Молчалин, Фамусов, Скалозуб. Все це повинні робити люди.
І те, що я сказав на самому початку твору, а саме: «Комедія не впоралася зі своїм призначенням» є помилкою. Вона показала нам суть суспільство й усе. А що ще можна чекати від просто набору букв? Останнє, що б я хотів сказати, буде бажанням, точніше бажанням і вірою, що такі комедії більше не з’являться.
Не з’являться тому, що потреба в них зникне. Ну а «Горе від розуму» залишиться в пам’яті нащадків, як примітивне життя їхніх предків, і згодом вона зникне зовсім.