чиВірно твердження: «Достоєвський не хоче загального щастя в майбутньому, не хоче, щоб це майбутнє виправдувало сьогодення»(Лев Тичин)? Я в собі впевнений. Людина є таємниця. Її треба розгадати, і коли неї розгадувати все життя, то не говори, Що втратив час; я займаюся цією таємницею, Тому що хочу бути людиною (З листа братові після смерті батька) Федір Михайлович Достоєвський все своє життя прагнув до розгадки хвилюючих його питань. Його основні добутки — 7 сім романів які йшли парами по темах, і, у підсумку, повинні були завершитися глобальним добутком, що розповідає про долю людини, що стали революціонером. Але цим планам не призначено було збутися через смерть Федора Михайловича. Він встиг створити лише першу частину («Брати Карамазови»). Добутку ж ішли в такій послідовності: Бідні люди — Принижені й ображені Злочин і покарання — Ідіот Біси — Підліток Брати Карамазови Михайло Михайлович Бахтин, у своїй роботі «Проблеми творчості Достоєвського» назвав роман «Брати Карамазови» поліфонічним романом, тобто добутком, у якому кожний герой веде свою партію, живе своїм власним життям.
Але все-таки в цьому добутку є герой, світогляд якого схоже зі світорозумінням самого Достоєвського. Це Іван Федорович Карамазов. Виходячи з узкобиографического тлумачення образа Івана Л. Ф.Достоєвська висловила припущення, що письменник зобразив у ньому себе. Свідомість Івана Карамазова розривається між вірою й невір’ям.
Цю таємницю відразу вгадує старець: «Ідея ця ще не вирішена у вашім серці й мучить його. У цьому ваше велике горе, тому що настійно вимагає дозволу. Але дякуєте творцеві, що дав вам серце вище, здатне такою борошном мучитися». Він не вірить в ідею загального щастя: «Не для того ж я страждав, щоб собою, лиходійствами й стражданнями моїми вгноїти комусь майбутню гармонію». І тим більше не хоче щоб це щастя досягалося занадто дорогою ціною: «Слухай: якщо все повинні страждати, щоб стражданням купити вічну гармонію, то при чому отут діти, скажи мені будь ласка?» Він відмовляється від вищої гармонії: «Не коштує вона сльозинки хоча б одного тільки що замученої дитини, що бив себе кулачонком у груди й молилася в смердючій будці своєї непокутуваними слізьми своїми до «боженьке».
» Ця тема видна й у словах самого Достоєвського: «Видали чи ви або чи чули про мучимих маленьких дітей, ну хоч про сиротках в інших чужих злих сім’ях? Видали чи ви, коли дитина заб’ється в кут, щоб його не бачили, і плаче там, ламаючи ручки ( так, ламаючи руки, я сам це бачив) — і вдаряючи себе малюсіньким кулачком у груди, не знаючи сам, що він робить, не розуміючи добре ні провини своєї, нізащо його мучать, але занадто почуваючи, що його не люблять» (З «Щоденника письменника») Але Іван Карамазов аж ніяк не був безбожником: «Я не Бога не приймаю, зрозумій ти це, я миру, Їм створеного… не приймаю й не можу погодитися прийняти». Трагедія Івана Федоровича в тім, що: по-перше, він сам ще не визначився у своїх бажаннях: з одного боку, він пропагує ідею вседозволеності, а з іншої затверджує, що: «Я хочу не такого суспільства, де б я не міг зробити зла, а такого саме, щоб я міг робити всяке зло, але не хотів його робити сам…», а, по-друге, люди, слухаючи його ідеї, сприймають їх абсолютно невірно. Кращий тому приклад — Смердяков, що ґрунтуючись на своєму усвідомленні ідей Карамазова, робить убивство. Якщо ґрунтуватися на цьому доказі, то твердження Лева Шестова вірно. Але з іншого боку, у плині життя розвиток Федора Михайловича йшло від гуманізму до християнства, і до кінця життя він став віруючої.
І, як мені здається, з ідеями Алеши він теж був згодний, тим більше що в продовженні роману молодший Карамазов повинен був стати революціонером. І суперечка, що відбувалася між братами Алешей і Іваном — це, до певної міри спор різних сторін особистості Достоєвського. У християнстві, одна з головних ідей, у моєму розумінні, — відмова від усього тлінного на землі, заради вищих благ на небі. А виходить, що Достоєвський, як християнин хоче щастя саме в майбутньому, і вірить у це. Загалом, твердження Лева Исааковича Шестова можна сприймати по-різному, і від того, з якої сторони ти його зрозумів, доводити свою крапку зору Всі романи Достоєвського — соціально-філософські романи, у яких він шукає відповіді на його питання, що мучать.
І при прочитанні його добутків, сам мимоволі починаєш замислюватися над цими питаннями, і виробляти свою точку зору.