Чому чиновники прийняли Хлестакова за ревізора Микола Васильович Гоголь — великий російський письменник-сатирик. За допомогою сміху він боровся з усіма недоліками суспільства. І от Гоголь задумав написати п’єсу, у якій він покаже істинно російські характери, суспільні пороки. І з його задуму вийшла чудова п’єса, добуток на все часи — «Ревізор». за словами Миколи Васильовича, сюжет до комедії йому підказав А. С. Пушкін. Сам Гоголь задум добутку визначив так:» В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я тоді знав,…і за одним посміятися над всіма».
Дія п’єси зав’язується в повітовому містечку, звідки «хоч три роки скакай, ні до якої держави не доедещь». У цьому містечку є свої чиновники: суддя Ляпкин-Тяпкин, піклувальник богоугодних закладів Земляника, доглядач училищ Хлопов, поштмейстер Шпекин, міські поміщики, «плетухи», Бобчинский і Добчинский. На чолі міста коштує городничий Сквозник-Дмухановский. У місті повне безладдя, неозброєним оком видні хабарництво, казнокрадство, хабарництво чиновників, причому за кожним є свої грішки. Для всіх їх характерно дозвільне времяпровождение, неуцтво, невисокий культурний рівень, почуття страху перед вищестоящими, зневажливе відношення до народу. І ніхто із чиновників не прагне поліпшити положення справ у місті, навіть городничий, хоча це його прямі обов’язки. Вообщем, справи в місті йдуть найгіршим образом, городничий і чиновники про це знаються І отут на них обрушується пренеприятнейшее звістка — до них їде ревізор! Городничий і чиновники налякані тим, що всі результати їхньої служби видні неозброєним оком.
Вони знають, що ним загрожує, якщо не вжити термінових заходів. Городничий роздає вказівки, які тільки зовні, поверхостно можуть змінити обстановку в місті до кращого, словом, він заметає сліди. Про внутрішню сутність справ правителі міста й не думають турбуватися: «порядок», при якому процвітають грабіж, насильство, ніякої ревізії не буде підданий. І городничий, і чиновники твердо знають, що потрібно робити у зв’язку із прибуттям «ревізора». Потрібно давати хабара, піддобрювати, пускати пил в очі. Чиновники міста спішно роблять деякі зовнішні поліпшення, типу зняття гарапника, що висів у присутності, заміни гряних ковпаків хворим на чисті в богоугодних закладах або збирання вулиці, по якій поїде ревізор У цьому місті довелося зупинитися панові Хлестакову. По шляху додому він «зовсім издержался», і із цієї нагоди він і зупинився в місті. Хлестаков — один з головних героїв п’єси Гоголя. Він дрібний чиновник з Петербурга, «елистратишка», як називає його слуга Осип.
«Слова з вуст цього парубка вилітають зовсім зненацька». Він дрібний брехун, а краще сказати, фантазер. Хлестаков любить маніритися, рисуватися, а насправді нічого із себе не представляє. Він не пользуеся повагою навіть у свого слуги Осипа: «Профинтил дорогою грошика, голубчик, тепер сидить і хвіст підкрутив і не гарячиться.», «Добро б було справді що-небудь путнє, а то елистратишка простий!», «Із приїжджаючими знайомиться, а потім у картишки, — от тобі й догрався!
» Всі ці висловлення Осипа точно характеризують Хлестакова як людини дурного, легковажного, «без царя в голові». І тепер він живе в цьому містечку, у трактирі. Положення його досить кепське: грошей ні, є нема чого, платити трактирникові теж чимсь А в цей час Бобчинский і Добчинский повідомляють городничему, що ревізор уже приїхав, що вони його довідалися, пояснюючи свої домисли не зовсім точними й примітивними доводами: «…парубок…непогано зовнішності,…ходить едак по кімнаті, і в особі таке міркування…і тут(у голові) багато, багато всього.
«, «Він! і грошей не платить і не їде!, «…Такий спостережливий: усе оглянув. Побачив, що ми з Петром-Те Івановичем їли сьомгу,…так він і в тарілки до нас заглянув. Мене так і дошкулило страхом.» А що ж насправді?
Погляд їх упав на Хлестакова, що не платить, тому що йому дійсно нема чим платити, а в тарілки заглядає, тому що дуже хоче є «мене так і дошкулило страхом». От він, головний герой цієї комедії, страх! Саме він рухає чиновниками із самого початку, він туманить їм разум. саме страх перед відплатою за доконані злочини змушує чиновників прийняти Хлестакова, «фитюльку», незначність, «елистратишку» за важливу людину. Вони створюють у своїй уяві неіснуюча примара ревізора й борються з ним. Городничий їде до «ревізора». У паніці він замість капелюха надягає коробку собі на голову, на ходу роздає останні доручення перед зустріччю з «чиновником з Петербурга». Хлестаков и цей час теж боїться.
Трактирник пригрозив, що здасть його городничему, після чого Хлестакова посадять у в’язницю. І отут до нього заходить городничий… Комічність цієї ситуації полягає в тім, що вони обоє бояться один одного. Хлестаков до того ж ще й гарячиться, голосно кричить, що змушує городничего ще сильней трястися від страху.
Городничий намагається його піддобрити, дає «хабар», запрошує його пожити в себе, і Хлестаков, зустрівши настільки привітний прийом, заспокоюється. Він навіть не підозрює за кого його прийняли, не замислюється. чому його так тепло прийняли, він зовсім правдивий і щирий. Він виявився не хитрее, а простодушнее, адже він і не збирався нікого обманювати, але городничий і не сумнівається: перед ним ревізор, що хоче сховати це. Будь Хлестаков свідомим брехуном, він був би зрозумілий і розгаданий. І тут знову відіграє роль загальний страх. Він не дає відкрити ока городничему й чиновникам, коли Хлестаков у самозахваті обрушує на них такий потік брехні, у який важко навіть повірити. Сам Хлестаков забувається настільки, що сам вірить у свою брехню.
Він уже сам не може зрозуміти, хто він такий: дрібний службовець, що не одержав ніяких високих чинів і по цьому скликаний батьком додому, або «ваше превосходительство», керуючий департаментом, відомий всім чиновникам у Петербурзі людин. Не розуміючи, що йому загрожує викриття, він продовжує брехати далі. Єдиний, хто перший зрозумів помилку, — це слуга Осип, що, боячись за свого пана, відвозить його із цього міста Таким чином, страх у комедії Гоголя є двигуном сюжету, саме він лежить в основі комедії, створюючи ситуацію омани. Почуття страху мотивує вчинки героїв, має здатність те підсилюватися, то слабшати. Страх стає другою натурою героїв, їх другим «я» і вже керує всім містом, змушує бачити чиновників, чого насправді немає. У цій п’єсі показана сила страху, що він може зробити з людьми, і які потім можуть бути наслідку Гоголь показав ту проблему, що існувала не тільки в ті часи, але, на жаль, існує й у наші дні. Сміючись разом з автором над сучасними йому чиновниками, ми сміємося над своїми Сквозник-Дмухановскими, Ляпкиними-Тяпкиними, Хлоповими, Суницями, Хлестаковими.
Герої комедії Гоголя живуть серед нас і донині.