Чому мені близька творчість А. П. Чехова Чехів не випадково починає з легких жанрів. Він не шукає свого читача, він знає публіку й до неї звертається у своїх невибагливих гуморесках. Не випадкові і його численні псевдоніми: Людина без селезінки, Антоша Чехонте… Це м’який домашній гумор, що не претендує ні на що, крім жарту, зухвалу усмішку — і тільки. І теми його ранніх оповідань прості й невибагливі: він висміює надмірне чиношанування, дурну пихатість…
Але от отут-те й криється щось несподіване: теми оповіданнячок Антоші Чехонте — осмислення знайомих нам центральних проблем російської літератури! Згадаємо «Смерть чиновника». Герой, що випадково пчихнув на лисину начальника, вибачався-вибачався, та й помер зі страху. Але ж це — чеховське переломлення теми «маленької людини»!
Після гострого співчуття долі гоголівського Акакия Акакиевича, після відчуття нескінченної провини перед приниженими й ображеними героями Достоєвського Росія реготала над дурною й вульгарною смертю маленького чиновника. Предметом інтересу й художнього осмислення Чехова стає новий шар життя, невідомий російській літературі. Він відкриває читачеві життя повсякденну, щоденну, знайому всім черзі рутинних побутових справ і міркувань, що проходить повз свідомість більшості: вона служить лише тлом для дійсно вирішальних, екстраординарних подій і здійснень. Чехів прагне звернути увагу читача на дні й годинники самого маленького обивательського існування, осмислити їх, почати жити усвідомлено. Таким чином, героєм Чехова стає людина, що діє заведенно, механічно, не пізнаючи життя й не усвідомлюючи себе в ній. І все життя цього героя проходить чекаючи якогось рішучого повороту, яскравої події. Але, коли ця подія дійсно відбувається, виявляється, що людина не може не тільки діяти — сприяти сприятливому повороту долі або протистояти її удару; він не здатний навіть осмислити що відбувається: неопрацьована, недотепна свідомість «буксує»… І в результаті життя котиться далі вже прокладеним руслом до того останнього підсумку, що з повною ясністю доведе, що не відбувся ще одна людина, не сформувалася ще одна особистість, ще одне життя пройшло впустую… І вся творчість А.
П. Чехова сприймається саме як медичний діагноз: падіння почуття особистості Він писав приватне життя — саме це стало художнім відкриттям. Під його пером література стала дзеркалом мінути, що має значення лише в житті й долі однієї конкретної людини. Чеховська Росія складається з питань, із сотень розгаданих і нерозгаданих доль. І лише із усього цієї безлічі, із сукупності штрихів, починають переглядати обрису картини. Персонажі Чехова утворять строкату юрбу, це люди різних доль і різних професій, їх займають різні проблеми — від дрібних побутових турбот до серйозних філософських питань Художня манера А. П.
Чехова не повчальна, йому претит пафос проповідника, учителі життя. Він виступає як свідок, як побутописець. В «Вишневому саду» Чехов не тільки створив образи людей, чиє життя довелося на переломну епоху, але запам’ятав сам Час у його русі. Хід історії є головний нерв комедії, її сюжет і зміст Герой Чехова, як завжди, грає у власному житті другорядну роль. Але в «Вишневому саду» герої виявляються жертвами не приватних обставин і власної безвільності, а глобальних законів історії: діяльний і енергійний Лопахин — такий же заручник часу, як пасивний Гаїв. П’єса побудована на унікальній ситуації, що стала улюбленої для всієї нової драми XX століття, — це ситуація ПОРОГА. На сцені ще нічого не відбувається, але вже є відчуття краю, безодні, у яку повинен звалитися людина Кожний з героїв п’єси сповідається, але в підсумку всі ці сповіді виявляються звернені в залів для глядачів, а не до партнерів по сцені. У якийсь момент що сповідається розуміє, що самого головного пояснити не зможе. Так Аня ніколи не зрозуміє драми матері, а сама Любов Андріївна ніколи не зрозуміє Анін захоплення Петіними ідеями.
Людина може певною мірою коректувати свою особистість, свої відносини з навколишніми. Але змінити свою роль він не може, як би далека вона йому не була. Невідповідність внутрішньої сутності героя тої соціально-історичної ролі, що він змушений грати, — от драматична суть «Вишневого саду». У комедії переплітаються кілька сюжетних ліній. Раніше всіх закінчується «дурна» сюжетна лінія роману, що не відбувся, Лопахина й Вари. Вона побудована на улюбленому чеховському прийомі: найбільше й охотнее всього говорять про те, чого ні, обговорюють подробиці, сперечаються про дріб’язки — неіснуючого, не зауважуючи або свідомо замовчуючи існуюче й істотне Давайте вдивимося в образ Лопахина, тому що сам А.
П. Чехов уважав його роль «центральної» у комедії. Дивне сполучення безкорисливої любові до прекрасного — і купецької жилки, мужицької простоти — і тонкої артистичної душі прагне вловити й втілити в образі Лопахина Чехов. Лопахин — єдиний, хто пропонує реальний план порятунку вишневого саду. І реальний цей план насамперед тому, що Лопахин розуміє: у колишньому виді сад зберегти не можна, час його пішло, і тепер сад можна зберегти, лише переулаштувавши, змінивши відповідно до вимог нової епохи. Варячи чекає простий і логічний ходи життя: раз Лопахин часто буває в будинку, де є незаміжні дівчини, з яких «підходить» йому лише вона, Варячи, — виходить, повинен женитися. І лише зайнятість заважає йому помітити її достоїнства.
У Вари навіть думки не виникає інакше глянути на ситуацію, подумати, чи любить її Лопахин, чи цікава вона йому? Всі Варині очікування засновані на розмовах навколишніх про те, що цей шлюб був би вдалий, на дозвільних пересудах! сад, Що Гине, і що несостоялись, навіть непомічена любов — дві наскрізні, внутрішньо зв’язані теми п’єси. Порятунок саду — у його корінній перебудові, але нове життя означає насамперед смерть колишнього, і катом виявляється той, хто ясніше всіх бачить красу миру, що гине Зараз, близько до нового рубежу століть, у сучасній смуті кінця епохи, руйнування старої й судорожної спроб створити нове, «Вишневий сад» звучить для нас не так, як звучав ще десять років тому. Виявилося, що не тільки рубіж XIX — XX століть — час дії чеховської комедії; вона написана й про безвременье взагалі, про ту неясну досвітню годину, що довівся на наше життя, визначив і наші долі.