Чому Островський назвав драму «Гроза» А. Н.Островський написав багато п’єс, які можна побачити й у цей час по телевізорі або в театрі. Але однієї з найвідоміших є драма «Гроза». Вона була написана в 1860 році — напередодні скасування кріпосного права. Тому багато сучасників Островського бачили в ній заклик до відновлення життя, ксвободе. Хоч нам і здається на початку драми, що її назва пов’язане із природним явищем (наприкінці першої дії гарна погода раптово переміняється грозою, що насувається), але насправді в ньому закладений більше глибокий зміст Уперше слово «гроза» уживається в сцені прощання з Тихоном: «Тижня дві ніякі грози треба мною не буде». Йому хочеться хоча б ненадовго позбутися від почуття страху й залежності. Під грозою в добутку мається на увазі страх і звільнення від нього. Це страх відплати за гріхи.
» Гроза-Те нам на кару посилає», — повчає Дикої Куличика. Влада цього страху поширюється на багатьох героїв драми й не проходить навіть мимо Катерини. Вона релігійна й уважає гріхом те, що полюбила Бориса. «Усякий повинен боятися. Не те страшно, що вб’є тебе, а те, що смерть раптом застане, яка ти є, з усіма твоїми гріхами».
Один лише механік — самоучка Кулигин не боявся грози, бачив у ній видовище величне й гарне, але зовсім не небезпечне для людини, що легко може вгамувати її руйнівну силу за допомогою найпростішої тичини — громовідводу. Звертаючись до юрби, обійнятої марновірним жахом, Кулигин говорить: «Ну чого ви боїтеся, скажіть на милість. Кожна тепер травинка, кожна квітка радується, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти який! У вас усе гроза! Із усього-те ви собі пугал наробили. ех, народ. Я от не боюся». Ідейним стрижнем п’єси є вічний конфлікт між «хазяями життя», що представляють «темне царство самодержавно-кріпосницького деспотизму», і їх підпорядкованими, тобто простими кріпаками.
І сама боротьба між цими двома протилежностями схожа на грозу. Щоб більш повно представити це, згадаємо, як все відбувається в природі: сонце раптово закриває грозова чорна хмара, стає темно, налітає сильний вітер, що хилить усе до землі. Починається сильний дощ, зненацька блискають блискавки й долітають гуркоти грому. Подібно цьому, розвиваються події й у драмі. Підточує темне царство розум, здоровий глузд Кулигина; висловлює свій протест Катерина, хоча й несвідомі її дії, але вона не хоче примиритися з болісними умовами життя й сама вирішує свою долю: вона кидається у Волгу. У всім цьому полягає головне значення реалістичного символу, символу грози. Це як гуркіт грому після тривалого назрівання. Навіть у любові Катерини до Бориса є щось стихійне, природне, як вгрозе.
На закінчення можна сказати, що образ грози у всіх письменників асоціюється з образом більших змін (незабаром після виходу драми відбувається знамените скасування кріпосного права). Тому Островський уже в назві хотів закласти надію на зміни на краще.