Уперше почувши рядка: Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви! — ми повторюємо ці слова, і вони стають першою клятвою вірності Батьківщині, її безсмертної поезії, що вміє підняти людину на вершину подвигу А. С. Пушкін — родоначальник однієї з найбільших літератур миру, засновник російського реалізму з його передовими традиціями. Він створив класичну російську літературну мову.
По вираженню Н. В. Гоголя, «при ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського національного поета… » Російській землі потрібний був такий поет як розрада за всі втрати й негоди, за всі потрясіння, які обрушила на неї історія — від Батия до Наполеона.
Він був потрібний їй як свято перемоги, як вищий зліт народної самосвідомості Поезія Пушкіна, з її почуттям волі й незалежності, з почуттям достоїнства й шляхетності, лягла в основу нашої моральності. Всією своєю творчістю, своїм життєвим поводженням, своїм моральним кодексом Пушкін — наш сучасник, наш друг, учитель Безмежно й віддано люблячи свій народ, Пушкіна відкрив рідну землю в її неповторній красі. Адже сам він був найбільшим патріотом.
Ми вдячні йому за те, що поезія його вчить нас любити Вітчизну, любити глибоко й незмінно. І в тисячний разів дивуючись чуду рідної природи, ми не зауважуємо вже, що дивимося на неї пушкінськими очами, мислимо образами, порівняннями, які вперше спалахнули в його кристальних віршах. Приходить золота осінь, і ми подумки повторюємо: Сумовита пора!
Очей очарованье, Приємна мені твоя прощальна врода… Сніжним зимовим ранком згадуємо: Прийшла, розсипалася жмутами, Зависла на суках дубів, Лягла хвилястими килимами Серед полів, навколо пагорбів Ідуть роки… Ми стаємо доросліше, і нам відкриваються у творчості Пушкіна такі глибини, такі краси, про які раніше й не підозрювали, знову й знову ми знаходимо щось нове, невідоме. У кожного віку свій Пушкін. Він завжди виявляється поруч. Його творчість виникає перед нами в самих різних життєвих ситуаціях. Не про чи наш час ці слова: Якщо життя тебе обдурить, Не засмучуйся, не гнівайся!
У день зневіри упокорся: День веселощі, вір, настане Вийшов, начебто сам поет нас заспокоює. Пушкіна й сьогодні вчить нас сміливості, учить не боятися перед небезпекою, мужньо переборювати труднощі Він, звичайно, був прав, коли писав: И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив… Добрі почуття поета особливо виразно звучать у його любовній і дружній ліриці: Я вас любив: любов ще, бути може, У душі моєї згасла не зовсім; Але нехай вона вас більше не тривожить, Я не хочу засмучувати вас нічим Хіба можна чистіше, людяніше, мудріше сказати про нерозділену любов? А хіба є людина, який би її не пережив?
Найясніші, добрі й найблагородніші почуття Пушкіна стають прикладом, якому ми випливаємо У Пушкіна немає віку. З ним юність нашого часу. Ми з поетом, коли він ненавидить і любить, сумує й сміється, ми з Пушкіним у всім: у його бешкетництві, ніжності, непохитності. Пушкіна робить нас сильніше, впевненіше в захисті добра й розуму, людського достоїнства, волі. Він робить нас сильними тому, що вчить любити Батьківщину, її історію, неї славу Давно пішла в минуле епоха, у якій жив і затворів поет.
Але варто взяти книгу, і все оживає: і Тетяна, що пише при свічі свій лист, і Борис, що метається, Годунов, і Орися Родіонівна, що дрімає у віконця зі своїм веретеном, і сам поет, що відтворив все це, що вклав у свої добутки талант, душу, совість Пушкін сучасний і сьогодні. І буде сучасний завтра й завжди! Закінчити твір хочу словами В. Г.
Бєлінського: «Пушкін належить до вічно живучим і явищ, що рухаються, що не зупиняється на тій крапці, на якій застала їхня смерть, але що продовжує розвиватися у свідомості суспільства. Кожна епоха вимовляє про їх своє судження, і як би ні вірно зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступної за нею епосі сказати що-небудь нове й більше вірне».