Чому загинула катерина

Твір по літературі: Чому загинула катерина Ми познайомилися з головною героїнею драми А. Н. Островського «Гроза», занурилися в чарівний мир її спогадів про дитинство і юність, довідалися риси її характеру, духовний мир, з гіркотою спостерігали трагічний фінал… Що ж змусило молоду Гарну жінку кинутися з обриву у Волгу? Може бути, її загибель була випадковістю або її можна було уникнути? Відповістити на запитання: «Чому загинула Катерина?» — значить ще раз подумати про складність і суперечливість її натури По складу характеру й інтересам Катерина відрізняється від навколишніх її обивателів міста Калинова. Вона від природи наділена своєрідним характером.

У своїх учинках, поводженні вона єдина із всіх героїв п’єси виходить не із зовнішніх вимог і обставин, а зі своїх внутрішніх якостей: щирості, прагнення до добра, красі, справедливості, до волі почуттів. Катерина — натура глибоко поетичного, виконаного високого ліризму. Джерела формування саме такого характеру потрібно шукати в її дитинстві й дівоцтві, спогаду про яке овіяні поезією. У рідному домі Катерина жила, «як квітка цвіла», оточена пещенням і турботою. У вільний час ходила на ключ за водою, вирощувала квіти, плела мережива, вишивала, ходила в церкву «немов у рай», самозабутньо й радісно молилася, слухала оповідання й спів мандрівниць.

Релігійна атмосфера, що оточувала її, розвила в ній вразливість, мрійність, віру в загробне життя й неминучу відплату людині за його гріхи. Віра в Бога в Катерини щира, глибока й органічна. Її релігійність — це переживання доброго, величного духовного й одночасно захоплена насолода прекрасним. Катерина, очевидно, була вихована в міщанській сім’ї, у якій панувала обстановка духовної волі, демократизму й поваги до людської особистості. Звідси в її характері й деяких учинках твердість і вольова рішучість Заміжжя Катерини й різка зміна її положення- зовсім нове, драматичне світовідчування для неї. У будинку Кабанових вона потрапила в «темне царство» духовної несвободи, де зовні все обстоит так само, але «начебто з-під неволі». У будинку свекрухи живе суворий релігійний дух, тут вивітрився демократизм, навіть мандрівниці в будинку Кабанихи зовсім інші — із числа тих ханжей, які «по немочі своєї далеко не ходили, а чути багато чули». І оповідання їх похмурі — про останні часи, про прийдешню кончину миру.

Катерина постійно почуттю-ет залежність від свекрухи, що щохвилини готова принизити її людське достоїнство; терпить приниження й образи, об сторони чоловіка вона не зустрічає ніякої підтримки. Тихін по-воему любить і навіть жалує Катерину, але він не має сил по-насто-ящему зрозуміти міру її страждань і прагнень, не в змозі Роникнуть у її щиросердечний мир. Його можна тільки пошкодувати — він ам виявився в лещатах, беззаперечно виконує накази маті-і «ессилен протистояти її деспотизму Життя в такій обстановці змінила характер Катерини: вона немов «зав’янула», тільки й залишилося, що спогаду про те далеке прекрасне життя, коли серце всякий день раділо й радувалося. Катерина метається, як птах з обрізаними крильми. «Але поки жива людина, у ньому не можна знищити прагнення жити…». И тому духовно багата, поетично піднесена натура героїні народжує нове почуття, неясне ще їй самої.

«Щось у мені таке незвичайне. Точно я жити починаю, або вуж і не знаю», — говорить вона. Це нове неясне почуття — почуття, що прокидається, особистості — приймає в неї форму сильної, глибокої й одухотвореної любові до Бориса. У Бориса є деякі привабливі властивості: він душевно м’яка й делікатна, проста й скромна людина. Він відрізняється від більшості калиновцев своїх манер, освіченістю й мовленням, але приймає залежне положення в будинку свого дядюшки, підкоряється його капризам і свідомо терпить його самодурство. По переконанню Н. А.

Добролюбова, Катерина полю била Бориса «більше на безлюддя», в інших обставинах вона раніше побачила б всі його недоліки й слабість характеру. Тепер же вона перелякана силоміць і глибиною свого нового почуття, всіма силами прагне протистояти йому, сумнівається в правильності своїх учинків. Вона випробовує й почуття провини перед Тихоном. Адже чесна й правдолюбна Катерина не може та й не хоче жити за законами «темного царства» — роби що хочеш, тільки щоб усе було «шите так крите» (як радить їй Варвара). Ні в кому не знаходить вона опори у своїй внутрішній боротьбі. «Точно я коштую над прірвою, і мене хтось туди штовхає, а удержатися мені немає за що», — зізнається вона Варварі. І дійсно, навколо її всі вже валить, всі, на що вона намагається обпертися, виявляється порожньою оболонкою, позбавленої морального змісту, нікому в навколишньому світі немає справи до моральної цінності її подань Таким чином, у п’єсі передане особливе зчеплення обставин, що робить положення Катерини нестерпним, трагічним. Жити в будинку свекрухи вона більше не може, почуває себе птахом у клітці, позбавлений можливості літати. А піти нікуди, вирватися із клітки нереально.

Дослідник творчості Островського А. Анастасьев уважає, що «прагнення до волі, до вільного існування, що постійно жило в Катерине й загострилося до межі, коли прийшла любов… було необхідною вимогою її натури. Але здійснити вимога — у силу об’єктивних умов життя — не могла. Тут і полягає трагедія». Я згодна з таким твердженням.

В умовах калиновского миру природні прагнення й потреби особистості не могли бути задоволені, у цьому й складається трагічна безвихідність положення Катерини, що штовхнула її на загибель