«Демократ до кінця нігтів», Базарів ненавидить барство й у свою чергу з боку бар викликає до себе почуття відповідної ненависті. Його «сутички» з Павлом Петровичем — відбиття взаємної класової ненависті. Базарову далекі й ворожі аристократизм Павла Петровича, його звички, манери, панське неробство. У свою чергу Павло Петрович «всіма силами душі своєї зненавидів Базарова: він уважав його гордієм, нахабою, циніком, плебеєм; він підозрював, що Базарів не поважає його, що він чи не нехтує його».
Важливими рисами світогляду Базарова є його атеїзм і матеріалізм. Він не вірить у бога, заперечує релігію й це заперечення залишається вірний до кінця: перед смертю він відмовляється причаститися, і релігійні обряди над ним зробили тоді, коли «він упав у доконане безпам’ятство». Базарів — людин гострого й сильного розуму, неабияка, міцна, вольова, чесна натура. Його ненависть і його любов щирі й глибокі. Коли прийшла до нього «сильна й важка» пристрасть, він зумів одержати над нею нелегку перемогу, і наскільки він тут виявився вище й людяніше тієї жінки, що найбільше на світі дорожила сзоим «спокоєм»! В історії дуелі з Павлом Петровичем Базарів виявив свою духовну перевагу над супротивником, змушеним визнати, що «пан Базарів поводився відмінно». Безсумнівна його затаєна під зовнішньою суворістю більша любов до своїм «старим».
Чудово написані картини хвороби й смерті Базарова домальовують образ цього «гіганта» рисами глибокої й життєвої правдивості Тургеневский герой рішуче заперечує всяке мистецтво: музику, поезію, живопис. Безглуздим і смішним йому здається те, що Микола Петрович «з почуттям грає на віолончелі сладостную мелодію Шуберта, читає Пушкіна.
До речі, ні біографії, ні творчості Пушкіна Базарів не знає: він думає, що Пушкін «у військовій службі служив», приписує поетові такі слоза, яких той ніколи не писав і не вимовляв. Рафаеля, на думку Базарова, «гроша мідного не коштує», а російські художники — «і того менше». Матеріалізм Базарова — поверхневий, грубий матеріалізм. Базарів заперечував можливість насолоди красою природи, «любов у розумінні ідеальному, або, як він виражався, романтичному, називав нісенітницею, непрощенною дурницею». Подібні погляди на природу, на любов також були далекі тим революціонерам-різночинцям, які вважали своїми вождями Чернишевського й Добролюбова. Тургенєв огрубів і збіднив образ свого героя, змусивши його висловити думка про те, що між жінками «вільно мислять… тільки виродки», показавши його байдужність до справи звільнення жінки від суспільного й сімейного гноблення, позбавивши його мрії про соціалістичне майбутнє батьківщини У силу суперечливості й обмеженості свого світогляду Тургенєв не зміг дати повний, у всім і до кінця правдивий образ революційного демократаразночинца.
У романі немає біографії Базарова (немає історії того, як він виріс і зложилася як людина), а головне, він показаний поза своєю діяльністю: читач не бачить ні базаровского «справи», ні того середовища, де Базарів «свій». Звідси — деяка неповнота його образа, у якому не домальовані риси Базарова-деятеля. Є й недосказанность у характеристиці його політичних поглядів, що пояснює тим, що він гостює в «чужих» — в «феодалів» Кірсанових, в «герцогині» Одинцової. З ким з них він може говорити про своєму «справі» всерйоз, знайти співчуття й однодумність? Нібито передова жінка Кукшина, «ліберал» в «слов’янофільській угорці» Ситників ще менш можуть викликати Базарова на повну відвертість. «Чужий» він і під батьківським дахом.
Для батька Базарів — майбутній знаменитий медик. Для матері — «Енюша» і «красавчик», і коли Базарів з нею, йому «сказати нема чого». Ліберал, «постепеновець», Тургенєв не міг, зрозуміло, бачити в нігілісті Базарове свого позитивного героя. Але він хотів, щоб читач «полюбив» Базарова (але аж ніяк не «базаровщину» — практику суспільної «ламання») «з усією його брутальністю, безсердечністю, безжалісною сухістю й різкістю». Він не хотів надавати йому непотрібної «насолоди», робити його «ідеалом», а хотів «зробити його вовком» і все-таки «виправдати його». У Базарове йому «мріялася фігура похмура, дика, більша, до половини виросла із ґрунту, сильна, злісна, чесна й всетаки приречена на погибель, тому що вона всі, таки коштує ще напередодні майбутнього… » Образом Базарова Тургенєв висловив думку: «росіяни Инсарови» прийшли, але не прийшло ще їх час Базарів говорить Аркадієві на прощання: «Ми прощаємося назавжди…
для нашого гіркого, терпкого життя ти не створений. У тобі немає ні зухвалості, ні злості, а є молода сміливість так молодий запал; для нашої справи це не годиться. Ваш брат» дворянин, далі шляхетної смиренності або шляхетного кипіння дійти не може, а це дрібниці. Ви, наприклад, не б’єтеся — і вже уявляєте себе молодцями,— а ми битися хочемо.
Ти мимоволі любуєшся собою, тобі приємно самого себе сварити: а нам це нудно — нам інших подавай! Нам інших ламати треба! Ти славний малий; але ти мякенький, ліберальний панич. Прощайте, синьйор!
»