Дід збивав літаки з першого пострілу Історію надіслав Анатолій Геннадьевич Баташев Найбільший вплив на мене зробили дідусь і бабуся Лебедєв Анатолій Тихонович і Любов Іванівна. До речі, і названто я був на честь дідуся, чим завжди дуже пишався. Дідусь Лебедєв Анатолій Тихонович, инженерстроитель, гвардії старший лейтенант, ветеран Великої Вітчизняної війни Головної дедушкиной мрією замолоду було стати льотчиком.
Однак у літну школу він не пройшов по зорі. Причому поганим зір був не від природи, а через убоге харчування роки були не самі ситні. Олександра Андріївна — прабаба, почала всі зусилля, стала регулярно готовити печінку, моркву. Зір швидко відновився, однак, час прийому документів окончилось. В армію дід пішов служити артилеристом. Так вийшло, що війна почалася в той момент, коли строк його служби підходив до кінцю восени стояла демобілізація. Їхня частина була дислокована під Ригою.
Саме там дідові й довелось зустріти війну Початок війни було, на думку діда, дуже дивним. Начебто мало місце величезне дивовижне зрадництво країни з боку когото із самого вищого керівництва. «Навіщо підірвали Ури?» от та думка, що дід неодноразово повторював.
Ури це укріплені райони уздовж нашої західної границі були знищені саме перед війною. Висаджені за наказом командування.
У підсумку німцям була відкрита безперешкодна дорога вглиб країни. Більше того.
Перед самим початком воєнних дій надійшов інший непояснений злочинний наказ розібрати зенітні знаряддя, здати замки на профілактику. Таким чином, фактично було знищене радянське ПВО, даний був повний картбланш розбійним нападам фашистських літаків И хоча напад фашистів прийнятий уважати раптовим, багато армійських офіцерів були в курсі швидкого початку війни. Пошепки, ця новина передавалася з вуст у вуста. Командиром дедушкиной батареї був майор, що пройшов фінську війну. Він відмовлявся виконувати наказ про розбирання зеніток на профілактику, що вже зробили у всіх сусідніх частинах. Мотивував він це тим, що частина ще не встигла закінчити заняття по артпідготовці.
Щодня йому приходили грізні окрики зі штабу командування, майор виправдувався й продовжував тягти час. Почорнілий, він багато курив, ходив з кута в кут. На його кітелі поблискував орден «Бойового Червоного Прапора» за зимову війну. І от настала година нападу. Фашистські бомбардувальники летіли, не зустрічаючи опору, до радянських міст И тоді настала година дедушкиной батареї. Вони били фашистські юнкерси й мессершмити прямій наведенням. За тодішніми правилами, на один літак передбачалося три постріли пристрелочний, на поразку, навздогін.
Але їхня підготовка й тренування виявилося настільки гарної, що літаки збивалися вже з першого пострілу. За два з половиною дня їхня батарея збила більше двадцяти літаків супротивника. При майже повнім мовчанні наших ПВО. Потім закінчилися патрони Німці наступали дуже швидко, майже не зустрічаючи гідного опору. Зі ставки прийшов наказ відступати… Дід дуже не любив говорити про війну. Лише зрідка вдавалося з нього витягнути фронтові історії.
«Усе, що зараз говорять про війну це неправда!» «Не було романтики, було дуже важко, брудно й огидно». Один раз, побачивши репортаж, як група обвішаних численними орденами ветеранів розповідала, як музика допомагала виживати на війні, дід кинув фразу, виконану презирства: «Тиловики». В окопах не було музики. Була тільки смерть. Ті, хто хоча б раз потрапив на передову, верталися на неї знову й знову.
Навіть після госпіталів і важких поранень. Аж до перемоги або смерті. (Мене завжди вражав той факт, що чоловіків з покоління 1921 року, з м’ясорубки військового років вийшло живими всього 3%!!!). Ті ж, кого розподіляли в тил, звичайно там і залишалися, так що шансів вижити в тиловиків було на порядок більше. До того ж, значна частина нагород за бойові операції «знаходила героїв» саме в тилу: більшість реальних учасників гинули, а нагороджувати когото було треба. Не випадково, що Брежнєв, що сам був тиловиком, придя до влади, першою справою усунув розподіл на «фронтовиків» і «тиловиків».
Замінивши його «ветеранами» (куди ввійшли обидві категорії що воювали) і «учасниками» війни… Дивізія, у якій служив дід, вела затяжні бої, гдето на ленінградському напрямку. Причому перед кожною дивізією ставився план завдання, що випливало виконати за всяку ціну. Якщо знати, що вкладалося в слово ціна, мимоволі пересмикує при словах пісні: «У нас на всіх одна перемога. Ми за ціною не постоїмо».
Адже саме изза цього бездумного й безжалісного плану (підкріплюваного словами «за всяку ціну»), ми несли величезні й безглузді втрати, які цілком можна було уникати Завданням дедушкиной дивізії було встановити контроль над декількома населеними пунктами. За кілька тижнів затяжних боїв план був майже виконаний, залишалося лише одне село Висока. Але на неї вже не було сил. Весь особовий склад дивізії був вибитий, були вбиті або важко поранені майже всі офіцери. З тих, хто міг би прийняти командування операцією по звільненню Високої від окупантів, залишалися в ладі тільки дід і майорполитрук.
Причому бойовий досвід був тільки в діда, йому й доручили безпосереднє керівництво операцією Однак крім недостачі офіцерів не було солдатів. Збирали залишки по всій дивізії дідові виділили все, що залишалося. А саме зовсім необстріляних солдатів. 2 взводи дивізіонних писарів, кухарів і музикантів.
3 взводи з резерву, з яких: один взвод кримінальників, звільнених для участі в боях на передовий, і два взводи узбецьких курсантів, відрахованих з військового училища Ташкента за неуспішність. От цим контингентом стояло командувати, з огляду на що у Високій обкопалося по оцінках розвідки два батальйони німців Дід діяв жорстко. Разом із кримінальниками він поговорив з кожним новобранцем.
Розмова була коротка: чи підеш в атаку. Відмова або сумніви жорстко карали болючими прийомами й ляпасами.
Одержавши завірення від кожного про готовність піти в атаку, дід повідомив усім, що виставить загороджувальний загін. Так що боягузтво й малодушність нікому виявити не вдасться Наближався вечір, було потрібно розробити план атаки. Але в розвідку послати було когось, доводилося йти самому. Для більшої надійності дід попросив бійців дати йому каску: одну каску куля пробивала, а дві ні, що давало додатковий шанс вижити. Але ніхто не простягнув йому каску.
Узбеки взагалі схопилися за свої каски, втиснули голови в плечі. Тоді дід зняв свою каску й кинув у лад зі словами: «Так піду». І поповз.
Йому вдалося встановити зразкові місця дислокації ворога, намітити напрямку атаки. З огляду на, що супротивник мав чисельну перевагу, весь розрахунок діда будувався на факторі раптовості Напад улаштували над ранок. Коли ще панує темрява, солдати в міцному сні, а вартові дрімають. Наші дібралися на максимально близьку відстань. Потім дід дав у повітря білу ракету пішов перший взвод. Десять метрів і всі, як пропонував сценарій атаки, залягли.
Дід дав второю зелену ракету. Пішов інший взвод.
Так чергуючи напрямку атаки наші солдати, благополучно переборовши вогонь супротивника, увірвалися в село. У застосуванні сигнальних ракет був і психологічний розрахунок: посіяти в супротивника паніку, створити ілюзію великої чисельності що наступали. Після короткої штикової й перестрілки деморалізовані німці відкотилися на тилову лінію в трьох кілометрах за селом И лише наприкінці бою дід зрозумів свою помилку. Він забув віддати наказ: «полонених не брати». З огляду на, що в полон здалося багато солдат супротивника, більшість дедушкиних підлеглих зволіло брати полоненого на мушку й доблесно конвоювати його в тил.
У підсумку на захопленій позиції виявилося тільки троє наших, включаючи діда. А спереду супротивник чисельністю не менш батальйону, що у будь-який момент міг перейти в контрнаступ. Щоб цього не допустити, дід вирішив створити для ворога видимість чисельності. Він і двоє солдатів розклали по всій довжині лінії (півтора кілометра) гвинтівки й трофейні міномети.
І в темпі бігали пригнувшись до дна окопу, стріляючи по супротивнику з різних крапок. Так трималися три дні. І, нарешті, прийшло підкріплення Фронтові дороги дідуся після поранень на ленінградському фронті, а потім у Прибалтиці, пролягли через Україну, Румунію, Угорщину, Німеччину. З бойових медалей за участь у військових операціях дід був нагороджений наступними нагородами: «За оборону Ленінграда», «За звільнення Будапешта», збереглася товста пачка подяк від командування (вкл. Верховного Головнокомандуючого Сталіна) за бойові подвиги (переправи. звільнення сіл і міст і т.д.
). Редакція сайту не відповідає за вірогідність присланих читачами листів і історій 1309 (5)> > Інші історії Фронтовий альбом: Мій дід розкрив англійську шпигунську мережу Преса про війну: Занурення в минуле. Трагічний кінець підводного човна U1195 Супутник партизана: Рукопашний бій. Інструкція для партизанів