«Дно» життя в п’єсі М. Горького «На дні»

Твір по літературі: «Дно» життя в п’єсі М. Горького «На дні» На початку XX століття Максим Горький створює свої перші п’єси — «Міщани», «Дачники», «Діти сонця», серед них і п’єса «На дні», що була опублікована в 1902 році. Предметом зображення в драмі стає свідомість людей, викинутих на «дно» життя в результаті глибинних соціальних процесів у російському суспільстві на рубежі XIX і XX століть У самій назві п’єси вже закладений глибокий зміст: люди, який зображує М. Горький, виявилися на дні життя, їхнє існування в нічліжці Костилева мізерно й дивовижно. Але читач бачить лише результат суспільних безладь, настільки трагично людей, що відбилися в житті, але не самі ці зіткнення, які винесені за межі сцени й про які ми довідаємося лише з діалогів горьковских персонажів. Кожний з героїв п’єси в минулому пережив свою невдачу, у результаті якої й виявився в такому жалюгідному положенні. Так, наприклад, з розмови Бубнова й Луки читачеві стає відомо, що в минулому Бубнов був одружений і якось між чоловіками почався конфлікт через те, що дружина «зв’язалася з майстром» і вирішила здолати Бубнова. Дійшла ця історія до того, що сам Бубнов задумав убити свою дружину; але, за його словами, вчасно спохватився й пішов, у такий спосіб урятувавшись від в’язниці. І виявився він у нічліжці Костилева.

Зараз Бубнов — шулер, заробляє тим, що краде й обманює, про себе ж чесно говорить: «Як почну я заливати — весь проп’юся, одна шкіра залишиться… І ще — ледачий я. Пристрасть як працювати не люблю!..» Про Сатин читач довідається лише те, що він відсидів у в’язниці чотири роки й сім місяців за вбивство «негідника в запальності й роздратуванні» через рідну сестру. Зараз, як майже всі мешканці нічліжки, п’є, грає в карти, краде Про Барона стає відомо, що він виходець із досить знатної дворянської сім’ї, що дід його, Густав Дебиль, займав високий пост при Миколі I і був дуже багатий.

Про себе ж барон розповідає наступне: «Учився — носив мундир дворянського інституту… Женився — одяг Фрак, потім — халат… Прожив усе, що було, — носив якийсь серийпиджак і руді штани… Служив у казенній палаті… розтратив казенні гроші,- надягли на мене арештантський халат… потім — одяг от це…» Саме умови «дна», у яких виявилися герої, зрівнюють колишнього аристократа Барона із шулером Бубновим, зі злодієм Васьком Попелом, із занепалою дівчиною Настею й іншими постояльцями нічліжки сім’ї Костилевих, члени якої й самі не так вуж далеко в суспільному плані пішли від своїх мешканців М.

Горький не приемлет та байдужість, з яким герої його п’єси «На дні» ставляться друг до друга й до самих себе, їхня озлобленість на увесь світ і жорстокість. Наприклад, смерть змученої за все своє важке життя Ганни, дружини слюсаря Андрія Митрича Кліща, зовсім не торкнула мешканців нічліжки, навпаки, Бубнов сказав, що вона, нарешті-те, не буде кашляти й заважати всім. Байдужість до самих себе проявляється в тім, що ці люди не хочуть (або не можуть?) нічого зробити, щоб хоч небагато поліпшити своє положення, вони упокорюються зі своїм трагічним існуванням на «дні» життя. Через жахливість соціальних умов відбувається моральне збідніння героїв п’єси.

Навіть таке піднесене почуття, як любов, веде не до збагачення особистості, а до смерті, каліцтву, каторзі. Поступово формуються загальні для всіх нічліжників риси свідомості: неприйняття дійсності й у той же час пасивне відношення кней. Герої п’єси «На дні» слабкі й не здатні протистояти безжалісним життєвим обставинам. Хоча М. Горький і показує, що з появою Луки, такого ж жебрака, «беспачпортного», оказавшегося на «дні» життя, як і всі інші, але доброго, здатного розбудити в душах нічліжників щось світле, подарувати надію, відбувається деяке відродження: Актор кидає пити, починає збирати гроші, щоб поїхати лікуватися від алкоголізму, а потім зайнятися акторською справою; Настя мріє про теперішню, світлу любов; Васько Попіл хоче поїхати з Наташей у Сибір, щоб почати жити заново. Але зі зникненням Луки віра у свої сили в героїв пропадає, вони залишаються все в тій же нічліжці Костилевих, продовжують грати в карти, пиячити, красти. І саме за нездатність протиставити свою волю сформованим обставинам автор адресує своїм героям головні обвинувачення М.

Горький у драмі «На дні» продовжує сформовані традиції критичного реалізму. Це проявляється в його негативному відношенні до соціальних сторін життя й багато в чому до героїв, у це життя зануреним і поддавшимся її тиску. Останній акт п’єси закінчується смертю. Відхід з життя Актора — крок людини, що не витримав правди.

Але й оставшихся в нічліжці із працею можна назвати живими, животіння босяків мало чим відрізняється від смерті