Доля художника й тема мистецтва в романі булгакова «майстер і маргарита»

Твір по літературі: Доля художника й тема мистецтва в романі булгакова «майстер і маргарита» У романі Булгакова <Майстер і Маргарита> зустрічається безліч перехресних тим. Одна з Їх — це тема диявола, із цього властиво й починається роман Ще з епіграфа: <… так хто ж ти, нарешті? — Я — частина тої сили, що вічно хоче Зла й вічно робить благо.> Ґете. Фауст Визначається схована інтрига роману, що затягає нас у мир трьох вимірів: минулого, теперішнього й потойбічного.

Ця сюжетна лінія перетинає долі багатьох героїв роману. Розглянемо літературну еліту Москви. Саме із цієї еліти й виділяються головні герої: Майстер і його майбутній учень Іван Бездомний. Доля Майстра багато в чому повторює долю самого Булгакова.

Хоча він і починав писати свій роман в 1928 році, але основний творчий період почався після його одруження з Оленою Сергіївною Шиловской. В Олені можна відразу ж помітити Маргариту — головну героїню роману, що теж як муза, з’явилася до Майстра й сприяла написанню роману. Всі, так само як і в Булгакова з’явилася на світло <головна книга> Майстри — добуток, у яке він зміг вкласти свою душу й серце. Цією Головною книгою для Булгакова став його роман <Майстер і Маргарита>, що він писав протягом 12 років! З 1928-го по 1940-й рік. Причому життя цієї Головної книги не була такий гладкої, як це здається. Умови, у яких вона створювалася, були, аж ніяк, ні, благополучними, але, по вираженнях багатьох, стало важливо те, що призначення художника складається зовсім не в боротьбі за долю й благополуччі, а у творчості!

Виходить, Булгаков надходив абсолютно правильно, коли затворів, виправляючи й переписуючи роман, щоб домогтися найвищого результату й послужити своєму ж принципу:<Дописати раніше, ніж умерти:>.Тобто Булгаков не боровся за свій роман, а просто шляхетно творив і втілював його в життя:.Але повернемося від Булгакова до його роману й розглянемо літературне суспільство Москви, описане Булгаковим. Уперше із численними представниками цього суспільства в <будинку Грибоєдова>, де проходило збори їхнього чільного складу, вирішуючи питання, ні яким образом, що не ставиться до творчості або мистецтва. Їхня діяльність у цьому органі керування полягала в Том, щоб випросити собі дачу для відпочинку, путевочку в Ялту і як згодом виразився Воланд: <:їх зіпсував квартирне питання:>. Коли ж у цьому <лігвищі> літераторів починається бал, те усе більше й більше це нагадує <пекло>, у якому все кипить і вирує порожніми й безглуздими мовленнями.

Булгаков жодного разу не показує нам це суспільство в роботі або творчості, вони можуть тільки боротися за місце або гроші. І за всі ці гріхи, а саме головне за безвір’я розплачується Берліоз, що стояв на чолі цього суспільства, йому відрізало голову трамваєм! Ви, може бути, думаєте, що це жорстоко, але немає :. За такі гріхи можна було покарати й ще більш жахливо, Адже ці літератори не просто нічого не робили, так вони ще й перешкоджали теперішнім творцям мистецтва й збивали зі шляху щирого молодих літературних діячів. Ми бачимо, що це дійсно жахливе й прогниле суспільство, що повинне було стати <світлом наприкінці тунелю> для неосвічених верств населення, а воно просто не діяло й набивало собі кишені. Але на тлі цього виділяється ще один позитивний персонаж, що не зміг Влитися в МАССОЛИТ, їм став Майстер. Про все його життя ми довідаємося з його власних оповідань і, як уже було написано, порівнюємо його з Булгаковим, але отут письменник дійсно виявився на висоті.

Ми не можемо просто, повіривши критичним роботам, прилічити Майстри до лику творців і зупинитися на цьому, ми повинні вдивлятися глибше тоді, як ми можемо помітити, можна знайти ще безліч подібностей, крім долі й життя. Такими подібностями будуть: подібність імен — починаються з букви <М>, вони обоє минулого відкинуті суспільством, але все-таки є ще характерна риса — це протиставлення Воланду. Це можна помітити, коли ми запишемо Воланд по-англійському, тобто . Саме ця перша буква <дубль ве> уважається переверненою буквою М=W, тобто зворотною стороною монети! Порівнюючи Михайла Булгакова й Майстри, можна ще розглянути й такий факт, як продовжувачі їхніх справ і їхніх учнів.

З роману Булгакова ми довідаємося, що в Майстра, зрештою, з’явився учень: їм став Іван Бездомний Або згодом співробітник Інституту філософії, професор Іван Миколайович Понирев. Він був вихований Майстром у теперішню людину нашедшего собі місце в суспільстві, у психіатричній лікарні, де вони виявилися разом лише з тієї причини, що там виявляються всі, кому немає місця в суспільстві неправди й обману. Іван Миколайович перейняв від Майстра ті основні принципи життя, яких йому так не вистачало і які не могли дати йому несправжні літератори! Але звернемося до самого Михайла Булгакову, чи був у нього учень? Опираючись на свої вбогі відомості з його біографії, я можу сказати лише, те, що він не був визнаний своїм суспільством і тому він не міг зустріти такого Людини, який би став спадкоємцем його літературної діяльності. Тобто Булгаков втілив у свого героя ще й ті риси, які він хотів би мати сам, але не міг мати сам.

Але не треба забувати ще про те, що теперішня діяльність творця вимагає жертв і не може проходити безвісти. Основні ідеї Булгакова, як класика, Втілилися в романі <Майстер і Маргарита>, але ще в ранніх <Записках на манжетах>, які Булгаков писав в 1921 році, є паростки ідеї: <: раптом, з надзвичайною чудесною ясністю, зміркував, що право що говорили: написане не можна знищити! Порвати, спалити.: Від людей сховати. Але від самого себе — ніколи! … >, що потім втілилася в думку <рукопису не горять!>. Це говорить про те, що творці теперішніх надбань мистецтва ніколи не забувають своїх добутків, як говориться: <вони пам’ятають їх напам’ять>. Так само як Маяковський пам’ятав свої добутки, як Майстер зберіг весь роман у своїй пам’яті, так і Булгаков писав свою головну книгу й пам’ятав її до дрібних деталей.

От так показується нам теперішня творчість літераторів і тому ніколи з пам’яті не зникне п’ятий прокуратор Іудеї вершник Понтийский Пілат