Драми душі

Драми душі

Якби можна було писати, як Толстой,

і змусити увесь світ прислухатися!

Т. Драйзер

До кінця 70-х — початку 80-х років XIX сторіччя у світогляді Толстого наступив перелом, підготовлений всім хедом історичного розвитку післяреформеної Росії. У цей час Толстої остаточно пориває зі своїм класом і переходить на позиції патріархального селянства. На ідейний зміст його добутків починає робити пре майновий вплив драматичне сторона життя, катастрофа старого суспільного ладо разом з його звичками, традиціями, віруваннями. Звідси підвищений інтерес письменника до негативних явищ тодішньої дійсності, незвичайна соціальна гострота зображення глибинних процесів життя й психології особистості, прагнення в якомусь (у невеликі по обсязі добутках) сказати омногом.

Захищаючи природне право простих людей на життя, Толстой виступав від імені стомільйонного російського селянства й критикував власність, держава, мораль експлуататорського суспільства. «Всією істотою» своїм він зрозумів, що в «злочині, уже не один раз доконаному, але постійно відбувається», винуваті «ті, які живуть у палацах і їздять у каретах», і що тепер у відношенні до них він перебуває «не в положенні що помиляється або відкидається», а «у положенні викривача».

У той же час із властивому патріархальному селянинові слабістю Толстой звертається до Бог і з посиланнями на нього переконує панів відмовитися від своїх привілеїв. Відвідування нічліжних будинків, в’язниць, московського Хитрова ринку, а також участь у черговому переписі населення приводять його до переконання, що зло, що просочило всі навколо, можна відсторонити в тому випадку, якщо всі люди, і бедние й богатие, забудуть про особисте благо й направлять всі свої зусилля на моральне самовдосконалення. Наполегливі заклики «перейнятися істиною Христа» і «з» проходять у Толстого через всі його публіцистичні й художні твори цього періоду («Сповідь», «У чому моя віра», «Так що ж нам робити?», «Смерть Івана Ілліча», » Крей-Церова соната», «Влада тьми», «Плоди утворення»).

З величезною силою реалізму, що викриває, засуджує в них Толстой життя багатих класів. Критика суспільних обманів реалізується в цих добутках за допомогою психологічного саморозкриття героя. Це, по вираженню Р. Ролана, щирі «драми душі», у яких особисте каяття вершить суд над всім навколишнім. Картина розплати вмираючого Івана Ілліча за те, що він прожив життя не так, як треба, з болісною свідомістю того, що тепер нічого не можна поправити, потрясає своєю правдоподібністю. В «Крейцеровой сонаті» герой не вмирає. Товстої не запалює тут того «світла», що, як спалах, виникає й гасне в душі вмираючого Івана Ілліча в момент його останнього подиху. Він описує умови, у яких відбувалося падіння героя, розплутує ланцюг злочинів, приведших Позднишева до щиросердечної катастрофи

Особливість добутків пізнього періоду творчості Толстого полягає в тім, що в них у своєрідній формі знайшли відбиття характерні риси історичної діяльності. Кращі устремління Толстого йдуть у них не від релігії, а від життя. Проповідь Толстим нової віри, очищеної релігії, з’єднаної в його публіцистичних і художніх творах із критикою казенної церкви, суду, урядових насильств, сприймалася в офіційних колах як «пропаганда самого крайнього, самого розгнузданого соціалізму». Висловлювалася думка про необхідність висновку Толстого у в’язницю, визначення його в будинок божевільних і т.п. Особливо ополчилася реакція проти письменника після виходу у світло роману «Воскресіння». В 1901 році святейший синод відлучив Толстого від церкви