Дружба й любов у лірику Пушкіна Бенкетуючі студенти — 1814 рік. 19 жовтня — 1825 рік. Перший вірш — це невтримний заклик до легкодумства, усіх поєднує безпричинні веселощі, за формою вірш написаний у традиціях і манерах класицизму. Поет повчальний, повчальний, а кличе до розкутості, до безпосередності почуттів у людей. «19 жовтня» — це міркування, гіркота, повна самітність. Початок — уже пронизливо.
Пейзаж осіни створює відчуття повної самітності і який — те відчуженості. Поет пручається цьому почуттю. По початку зовсім незатейливо, але якщо вино для Пушкіна й Ліцеїстів — звільнення ваговитості, ученості, те тут це «хвилинне забвенье гірких борошн». Порятунок в іншому, думки про друзів допомагають жити.
Дружність для Пушкіна, як для більшості людей, це закон життя. Самітність — штучно — немає людини на кого вилити свої почуття, свою любов і доброту. Для Пушкіна зрадити друзів — значить зрадити самого себе. Тому так страшні й неприємні спогади однохвилинних друзів — міражів. Пушкіна лякає суворість життя: «Доля дивиться, ми в’янемо». Але день ліцею пропонує перебороти охолодження життя або долю.
Вірш починається із самітності, але спогаду про друзів, ліцейське братерство викликають захват і прекрасну радість у розумі. Дружба є, і повинна бути, порятунком, з’єднанням з миром. За ці десять років Пушкін дуже виріс, повзрослел. Якщо в першому вірші — Дельвиг самий, то в другому син ліні натхненної. Його лінь пояснена високо й значно: «геній свій виховував у тиші». Вони різні, але вони поети.
Якщо Кехельбеккер — предмет глузувань, то тепер високий поет, романтик. Дружба — завжди обопільний вплив. Тому виховання щиросердності й Дельвига й Кехельбеккера стає дружба, ліцей. Дружба — найбільша цінність, тому так дорожить Великий поет гарними відносинами: «Треба мною увесь світ чужина. Батьківщина Нам Царське село». Дружба — саме прекрасне що є в житті людини. Для теперішніх друзів нічого не шкода й нічого не неможливо! Людина який не знає цього почуття — ще поки не жила…