Думка народна в романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Твір по літературі: Думка народна в романі Л. Н. Толстого Війна й мир Роман «Війна й мир» був задуманий як роман про декабриста, що вертається після амністії в 1856 році. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше він розумів, що, не розповівши про саме повстання й глибше — про війну 1812 року, не можна написати цей роман Так задум роману поступово трансформувався, і Толстой створив грандіозну епопею. Це оповідання про подвиг народу, про перемогу його духу у війні 1812 року Пізніше, говорячи про роман, Толстой писав, що головна думка роману — «думка народна». Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з Долею націй Тут їсти зміст згадати історичну концепцію письменника. На сторінках роману й особливо в другій частині епілогу Толстой говорить про те, що дотепер вся історія писалася як історія окремих особистостей, як правило, тиранів, монархів, і ніхто дотепер не замислювався над тим, що є рушійною силою історії.

По думці Толстого — це так зване «ройовий початок», дух і воля не однієї людини, а нації в цілому, і наскільки сильний дух і воля народу, настільки ймовірні ті або інші історичні події. Так перемогу у Вітчизняній війні Толстої пояснює тим, що зштовхнулися дві волі: воля французьких солдатів і воля всього російського народу. Ця війна була справедливої для росіян, вони воювали за свою Батьківщину, тому їхній дух і воля до перемоги виявилися сильніше французьких духу й волі. Тому перемога Росії над Францією була визначена Війна 1812 року стала рубежем, випробуванням всіх позитивних героїв у романі: для князя Андрія, що почуває незвичайний підйом перед Бородінським Боєм, віру в перемогу; для Пьера Безухова, всієї думки якого спрямовані на те, щоб допомогти вигнанню загарбників — він навіть розробляє план убивства Наполеона; для Наташи, що віддала підводи пораненим, тому що не віддати їх було не можна, не віддати було соромно й паскудно; для Пети Ростова, що приймає участь у воєнних діях партизанського загону й погибающего в сутичці з ворогом; для Денисова, Долохова, навіть Анатоля Курагина. Всі ці люди, відкинувши все особисте, стають єдиним цілим, беруть участь у формуванні волі кпобеде. Ця воля до перемоги особливо яскраво проявляється в масових сценах: у сцені здачі Смоленська (згадаємо купця Ферапонтова, що, піддавшись якійсь невідомій, внутрішній силі, велить все своє добро роздати солдатам, а що не можна винести — підпалити); у сцені підготовки до Бородінського бою (солдати надягли білі сорочки, як би Готуючись до останньої сутички), у сцені бою партизан сфранцузами. Взагалі, тема партизанської війни займає особливе місце в романі. Товстої підкреслює, що війна 1812 року дійсно була народної, тому що сам народ піднявся на боротьбу із загарбниками.

Діяли вже загони старостихи Василиси Кожиній, Дениса Давидова, створюють свої загони й герої роману — Василь Денисов і Долохов. Жорстоку, не на життя, а на смерть війну Толстой називає «дрюк народної війни»; «Дрюк народної війни піднялася з усією своєю грізною й величною силою, і, не запитуючи нічиїх смаків і правил, з дурною простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала».