Твір по літературі: Думка сімейна в образах наташи ростовой і марьи болконской Роман «Війна й мир» — один із центральних добутків великого письменника Лева Миколайовича Толстого. Незважаючи на панорамність, достаток персонажів і подій, це, у першу чергу, добуток про людей, про їхні пошуки свого місця в житті. На тлі масштабних історичних подій Толстого цікавить приватне життя людини, що складається не в служінні людям взагалі, своєму стану, народу, державі, а в служінні своїм рідним, сім’ї. Ця «думка сімейна» найбільше яскраво втілилася в образах жінок, у першу чергу в образах Наташи Ростовой і Марьи Болконской. Товстої начебто здалеку, через безліч перешкод і життєвих труднощів веде героїнь до ідеалу приватного життя — ксемье. Важко знайти більше різних людей, чим Наташа й Марья, коли вони вперше з’являються на сторінках роману. По-детски безпосередня, життєрадісна, легка в спілкуванні, легковажна, влюблива Наташа з першої ж зустрічі розташовує до себе навколишніх. Завжди сумна, тиха й замислена князівна Марья, навпроти, зовсім не вміє подобатися.
Наташа мінути не може пробути на самоті. Вона звикла бути в центрі уваги, бути загальною улюбленицею. Марья про себе говорить: «Я… завжди була дикунка… Я люблю бути одна… Я не бажаю іншого життя, та й не можу бажати, тому що не знаю ніякого іншого життя». Влюбливість Наташи не знає границь.
До історії з Курагиним важко знайти момент її життєпису, коли б вона не була ні в кого закохана. Борис Друбецкой, учитель, блискучий Василь Денисов, знову Борис, але вже красень-ад’ютант, нарешті, князь Андрій. Марья дозріває для своєї любові поступово, довго, як би боячись її й не вірячи в її можливість. Наташа йде до своєї теперішньої любові через безліч захоплень, Марья — у скромній самітності Але вже в цей час можна помітити в них загальні риси: любов до людей і щирість. У Наташи вони проявляються бурхливо, захоплено.
Вона може кинутися на шию зовсім незнайомій людині, щоб виразити йому свою вдячність. Марья ж виражає свою любов терпінням і допомогою своїм «божим людям». Обидві вони відкриті для співчуття й готові прийти на допомогу Є в них і деяка зовнішня подібність: вони обидві не дуже гарні. Але в мінути, коли Наташа й Марья проявляють кращі якості своєї душі, вони перетворюють і стають прекрасними. Товстої, підкреслюючи цю обставину, виражає своє глибоке переконання, що щира краса людини не зовнішня, а внутрішня Наташа й Марья спочатку дуже далекі від мети, до якої їх веде автор, — від тихого й щасливого сімейного життя, що поглинає без залишку. Легковажна Наташа не може пожертвувати своїм способом життя, волею для коханої людини. У князівни Марьи інші причини. Вона не вважає за можливе для себе піти від батька, від «божих людей», від своєї сумної самітності.
Марья нічого не хоче для себе особисто й готова віддати життя в жертву іншим людям: «Якби в мене запитали, чого я бажаю найбільше на світі, — я сказала б: бажаю бути бідніше самого бедного зі злиденних». Самопожертва — от девіз життя Марьи до зустрічі з Миколою Ростовим і смерті князя Андрія. Девіз же Наташи — життєрадісність. Тому, коли героїні вперше зустрічаються, вони, природно, не знаходять загальної мови. Усе міняється із приходом війни. Горе, позбавлення-, втрата даху, втрата близьких змінили їх. Зустрілися знову в ліжка смертельно пораненого князя Андрія зовсім інші жінки — повзрослевшие й помудревшие, що усвідомили відповідальність за свої сім’ї. Наташа змушена доглядати за збожеволілою від горя матір’ю, Марья виховує маленького осиротілого племінника «Чистий, повний сум так само неможливий, як і повна радість». Людина має здатність звикати до прикростей і відходити від них.
Так і героїні Толстого у своїх повсякденних турботах поступово відроджуються. Вони усвідомлюють не тільки порожнечу життя світської, але й безцільність замкнутого чернечого життя. Жінки знаходять те, заради чого варто жити: до них приходить теперішня любов Кінець роману, де описується буденна, зовсім прозаїчне сімейне життя Марьи й Миколи, Наташи й Пьера, здається дивній і суперечній всій попередній подіям, повним переживань, шукань, хвилювань і тривог Привівши таких різних героїнь через багато випробувань до однієї розв’язки, Толстой показав неминучість і необхідність для людини звичайного сімейного життя, не засміченої світськими забобонами Толстовські героїні не жертвують нічим заради сімейного життя. Це не жертва, а природне для них нормальне поводження, засноване на самому святому почутті — почутті любові до чоловіка й дітей