Твір по літературі: Духовні шукання й відкриття князя андрія болконского Герої Л. Н. Толстого дуже важко піддаються однозначному визначенню. Вони не діляться на гарні й поган, добрих і зл, розумних і дурних, вони просто живуть, шукають, часто помиляючись у своїх пошуках Князь Андрій Болконский — одна із самих яскравих і найтрагічніших фігур роману «Війна й мир». З першої своєї появи на сторінках добутку й до смерті від ран у будинку Ростових життя Болконского підпорядковане своїй внутрішній логіці И в військовій службі, і в політичній діяльності, і у світлі, і, що саме дивне, у любові Андрій залишається самотнім і незрозумілим. Замкнутість і скептицизм — от відмітні риси Андрія навіть у його спілкуванні з улюбленими людьми: батьком, сестрою, Пьером, Наташей. Марья говорить йому: «Ти всім гарний, Аndrе, але в тобі є якась гордість думки».
Але він далеко не людиноненависник. Він всією душею бажає знайти застосування своєму розуму й здатностям, «він так всіма силами душі шукав одного: бути цілком гарним…» Але його життя схоже не на пошуки нового, а на втечу від старого. Гострий розум підштовхує його до діяльності, але внутрішнє відчуття стихії життя зупиняє, указуючи на даремність зусиль людини. Починання Андрія закінчуються розчаруваннями. Його искреннее бажання служити батьківщині, справі зіштовхується із загальною байдужністю Людина із тверезим і скептичним розумом, князь Андрій не міг знайти собі місця в середовищі брехливого користолюбства й улесливого кар’єризму, що царювали у світському й військовому житті. Його патріотизм і відповідальність за справу найбільше яскраво проявляються на службі в Сперанского й у війні 1812 року: «Він весь був відданий справам свого полку, він був турботливий про своїх людей і офіцерів і ласкавий з ними.
У полицю його називали «наш князь», ним пишалися і його любили». Але поступово він доходить висновку, що всього його старання — не більш ніж суєта Життєвий шлях князя Андрія — це історія розчарувань, але одночасно й історія збагнення сенсу життя. Болконский поступово позбувається від ілюзій — прагнення до світської слави, військовій кар’єрі, до суспільно-корисної діяльності. Він у суперечці з Пьером заперечує можливість перетворення навіть у межах маєтку.
Однак сам реформує своє господарство й відпускає селян на волю, що було по тимі часам нечуваним нововведенням Головне в натурі Андрія Болконского — чесність і щирість тому він боїться гучних слів і обіцянок. Краще мовчати й не діяти, а якщо щось робити, то теж без зайвих слів Навіть зі Сперанским він поводиться насторожено, хоча в душі привітає його починання Усякі ж розмови про любов до «ближніх» князь уважає святенництвом. Любити треба в першу чергу себе й своїх рідних. А поважаючи себе й надходячи по честі, людина неминуче буде корисний людям, у всякому разі, не нашкодить ім.
Відповідальність за інших людей Андрій уважає непомірним тягарем, а прийняття за них рішень — безвідповідальністю й самозакоханістю Періоди розчарувань переміняються в князя Андрія періодами щастя й духовного відродження. Таким щасливим часом були для нього бої при Аустерлице, служба у військовій комісії любов до Наташе. Але на зміну цим щасливим мінутам знову приходило внутрішнє спустошення й розчарування Одне з найважливіших питань, що мучили Андрія Болконского, було питання про місце людини в житті. Він переконується в тім, що все відбувається не по велінню героїв і вождів, а саме собою, випадково або з волі долі Особливо яскраво ця істина відкрилася йому напередодні Бородінського бою. Чесний і відвертий перед собою, Андрій хоче такій же відвертості і ясності в очікуваних подіях: «Коли війна тепер, так війна. Війна не люб’язність, а сама бридка справа в житті, і треба розуміти це й не грати у війну». Він досягає цінності життя окремої людини, від маршала до солдата Поранення й передсмертні міркування, що пішли після нього, перевертають свідомість Андрія. Для нього проясняється те, що він завжди в собі носив, але не випускав назовні, розуміння простоти життя й любові як головної цінності, що робить людей людьми. Умираючи, він прощає й Наташу, і Анатоля Курагина, і увесь світ з усіма його недоліками Андрій Болконский пройшов шлях від честолюбного егоїзму й гордості до самозречення.
Його життя — це еволюція гордині людського розуму, що пручається несвідомій доброті й любові, які й становлять сенс життя людини. Самотній і самолюбний герой, нехай навіть дуже розумний і у всіх відносинах позитивний, на думку Л. Н. Толстого, не може бути корисний цьому миру