Твір по літературі: Духовні шукання пьера безухова в романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» Роман «Війна й мир» створюється Толстим в 1860-е роки, а остаточна редакція з’являється в 1870-е роки, коли в російському суспільстві йдуть суперечки про подальші шляхи розвитку Росії Епічну основу добутку становить відчуття життя як цілого й буття у всій широті цього поняття. По Толстому, життя конкретне в національному й соціально-історичному змісті, вона представлена в різноманітті своїх форм і протиріч Питання життя й смерті, правди й неправди, радості й страждання, особистості й суспільства, волі й необхідності, щастя й нещастя, війни й миру становлять проблематику роману. Товстої показав безліч сфер буття, у яких протікає життя людини Образ Пьера представлений у добутку в процесі постійного розвитку. Протягом усього роману можна спостерігати хід думок цього героя, а також найменші коливання його душі. Він шукає не просто життєву позицію, зокрема, зручну для нього самого, але абсолютну істину, сенс життя в цілому. Пошуки цієї правди — пошуки всієї судьбою. У романі Пьер уперше з’являється в салоні Ганни Павлівни Шерер. «Він ніде не служив ще, тільки що приїхав через границю, де він виховувався, і був у перший раз у суспільстві».
На початку епопеї Пьер — безвладних парубків, що постійно бідує в чиєму-або керівництві й тому попадає під різні впливи: те князя Андрія, то компанії Анатоля Курагина, те князя Василя. Його погляд на життя ще твердо не встановлений. Пьер вернувся із Франції, охоплений ідеями Французької революції. Наполеон для нього — герой, втілення французького національного духу.
Відправляючись у Дворянські збори, він всдоминает спілкування монарха з народом в 1789 році й сподівається, що побачить щось подібне тому, що було у Франції. В епілозі Толстої дає зрозуміти, що Пьер приймає саму діяльну участь у таємні декабристські суспільствах Як особистість Пьер ще не сформувався, і тому розум у ньому сполучається з «мрійливим філософствуванням», а неуважність, слабість волі, відсутність ініціативи, непридатність до практичної діяльності-з винятковою добротою Пьер тільки починає своє життя й тому ще не зіпсований соціальними умовностями й забобонами, тим середовищем, для якого цікаві лише обіди, плітки й, зокрема, те, кому старий граф Безухов залишить свою спадщину Поступово Пьер починає розуміти закони, по яких живе це суспільство. На його очах відбувається боротьба за мозаїковий портфель графа Безухова. Герой спостерігає й зміну у відношенні до нього самому, що відбулася після одержання їм спадщини. І все-таки Пьеру не властива твереза оцінка що відбувається. Він дивується, щиро дивується змінам і все-таки приймає це як належне, не намагаючись з’ясувати для себе причини У вітальні Ганни Павлівни він зустрічає елен — людини, зовсім протилежного йому по духовному змісті. елен Курагина — невід’ємна частина миру, де роль особистості визначається її суспільним становищем, матеріальним добробутом, а не висотою моральних якостей.
Пьер не встиг довідатися це суспільство, де «немає нічого правдивого, простого й природного. Усе просочено наскрізь неправдою, фальшю, бездушшям і лицемірством». Не встиг він зрозуміти й суті елен. З одруження на цій жінці почалася одна з важливих віх у житті героя.
«Віддаючись розпусті й ліні», Пьер усе більше усвідомлює, що сімейне життя не складається, що дружина його абсолютно аморальна. Він гостро відчуває власну деградацію, у ньому росте невдоволення, але не іншими, а собою. У своїй невпорядкованості Пьер вважає за можливе винити тільки себе У результаті пояснення із дружиною й великою моральною напругою відбувається зрив. На обіді на честь Багратіона Пьер викликає на дуель Долохова, що оскорбили його. Ніколи що не тримав у руках зброї, Пьер повинен почати відповідальний крок. Він ранить Долохова. Стріляючись із ним, герой захищає насамперед свою честь, відстоює власні подання про моральний борг людини.
Побачивши лежачого на снігу пораненого їм супротивника, Пьер говорить: «Нерозумно… нерозумно! Смерть… неправда…» Він розуміє, що той шлях, яким він ішов, виявився невірним Після всього, що відбулося з ним, особливо після дуелі з Долоховим, безглуздої представляється Пьеру все його життя. Він увергнутий у щиросердечну кризу, що проявляється й у невдоволенні героя собою, і в бажанні змінити своє життя, побудувати її на нових, добрих початках По шляху в Петербург, чекаючи на станції в Торжке коней, він задає собі важкі запитання: «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти?
Для чого жити, і що таке…» Тут Пьер зустрічає масона Еаздеева. Герой з радістю приймає його навчання, тому що, мучачись від свідомості, що виявився в духовному тупику, марне намагається розв’язати питання, що є Добро й Зло. У масонах він бачить саме тих, хто дає йому відповідь на болючі питання й установлює тверді життєві принципи, яким потрібно випливати. У моральному очищенні Для Пьера полягає правда. Це й необхідно героєві И Пьер намагається творити благо, керуючись християнськими ідеями масонства. Він їде в Київ у свої південні маєтки, намагаючись ощасливити селян, насадити в селах культуру й освіту, хоча виявляється, що від його нововведень немає ніякої користі Згодом Пьер разочаровивается в масонстві, але від «масонського» періоду свого життя він зберігає безліч моральних понять, пов’язаних із християнським світовідчуванням.
Знову в житті героя наступає духовна криза. Пьер вступає в той етап розвитку, коли колишній світогляд втрачений, а нове ще не зложилося Кульмінацією роману стало зображення Бородінського бою. І в житті Безухова воно також з’явилося вирішальним моментом. Бажаючи розділити долю народу, Росії, герой, не будучи військовим, бере участь у бої. Очами цього персонажа Толстой передає своє розуміння найважливішого в народному історичному житті події. Саме в битві Пьер пізнав, хто такі були ВОНИ.
«ВОНИ в розумінні Пьера були солдати — ті, які були на батареї, і ті, які годували його, і ті, які молилися на ікону». Героя дивує те, що солдати, що йдуть на вірну смерть, ще здатні посміхатися, звертаючи увагу на його капелюх. Він бачить, як солдати з реготом риють траншеї, штовхають один одного, пробираючись до чудотворної ікони. Пьер починає розуміти, що людина не може володіти нічим, поки боїться смерті. Той, хто її не боїться, володіє всім. Герой усвідомлює, що в житті немає нічого страшного, і бачить, що саме ці люди, прості солдати, живуть щирим життям. І в той же час він почуває, що не може з’єднатися з ними, жити так, як живуть вони Пізніше, після битви, Пьер чує в сні голос свого наставника — масона й завдяки його проповіді пізнає нову істину: «Не з’єднувати все це, а сполучати треба». У сні благодійник говорить: «Простота є покірність Богові, від нього не підеш, і вони прості. Вони й не говорять, але роблять».
Герой приймає цю правду Незабаром Пьер задумує вбити Наполеона, перебуваючи «у стані роздратування, близькому до божевілля». Два однаково сильних почуття борються в ньому в цей момент. «Перше було почуття потреби жертви й страждання при свідомості загального нещастя», інше ж було «те невизначене, винятково російське почуття презирства до всього умовного, штучному… д всьому того, що вважається більшістю людей вищим благом миру». Переодягшись міщанином, Пьер залишається в Москві.
Він бродить по вулицях, рятує дівчинку з палаючого будинку, захищає сім’ю, на яку нападають французи, і його заарештовуються Важливим етапом у житті героя є його зустріч із Платоном Каратаевим. Зустріч ця. ознаменувала прилучення Пьера до народу, до народної правди. У полоні він знаходить «той спокій і достаток собою, до яких він марне прагнув колись». Тут він довідався «не розумом, а всією істотою своїм, життям, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні природних людських потреб». Прилучення до народної правди, народному вмінню жити допомагає внутрішньому звільненню Пьера. Пьер завжди шукав рішення питання про сенс життя: «Він шукав цього у філантропії, у масонстві, у неуважності світського життя, у провині, у геройському подвигу самопожертви, у романтичній любові до Наташе. Він шукав цього шляхом думки, і всі ці шукання й спроби обдурили його».
І от, нарешті, за допомогою Платона Каратаева це питання дозволене Саме істотне в характері Каратаева — вірність собі, своїй єдиній і постійній щиросердечній правді. На якийсь час це стало також ідеалом і для Пьера, але лише на час. Пьер по самій суті свого характеру не здатний був прийняти життя без пошуків. Пізнавши правду Каратаева, Пьер в епілозі роману йде далі цієї правди — іде не каратаевским, а своїм путем. Остаточної духовної гармонії Пьер досягає в шлюбі з Наташей Ростовой. Після семи років шлюбу він відчуває себе цілком щасливою людиною До кінця 1810-х років у Пьере росте обурення, протест проти суспільного лада, що виражається в намірі створити легальне або таємне суспільство. Так, моральні шукання героя закінчуються тим, що він стає прихильником руху, що зароджується в країні декабристів Споконвічно роман був задуманий Толстим як оповідання про сучасну йому дійсності. Зрозумівши, що джерела сучасного йому визвольного руху лежать у декабризмі, письменник змінив колишній задум добутку. Письменник показав у романі, що ідеї декабризму лежали в тім духовному підйомі, що випробував російський народ під час війни 1812 року Отже, Пьер, пізнаючи всі нові й нові істини, не відрікається від своїх колишніх переконань, а залишає від кожного періоду якісь життєві правила, найбільше йому підходящі, і здобуває життєвий досвід.
Він, у молодості одержимий ідеями Французької революції, у зрілості став революціонером-декабристом, з масонських життєвих правил він зберіг віру в Бога, християнські закони життя. І, нарешті, він пізнає головну істину: уміння сполучити особисте із суспільним, свої переконання з переконаннями інших людей