Твір по літературі: Два євгеній — онєгін і базарів У російській літературі є два романи, головних героїв яких кличуть Евгениями: «Євгеній Онєгін» і «Батьки й діти». Чи випадково цей збіг імен? На мій погляд, немає. Паралелі між добутками на цьому не кінчаються: у кожного Євгенія свій молодший друг; в обох романах по сусідству живуть дві сестри-поміщиці; дуже непростим відносинам між Базаровим і Ганною Сергіївною як би відповідає любов, що не відбулася, між Онєгіним і Тетяною, а роман Ленского з Ольгою скінчився б так само, як роман Аркадія з Катею, якби Ленский залишився в живі. До речі, в обох добутках є дуель, на якій той, для кого дуель — безглуздий забобон, вражає того, для кого дуель — справа честі. Взагалі, для обох Евгениев характерно зневажливе відношення до норм, які вважаються загальноприйнятими в навколишнім середовищі. Нарешті, основна дія романів відбувається в селі, куди герої приїжджають зі столиці. І ще: і Онєгін, і Базарів самотні Якщо припустити, що Тургенєв свідомо зробив всі ці збіги, то цікаво подивитися розходження між героями. Контраст зі здается вже самими прізвищами.
М’якому, ніжному ім’ю «Євгеній» співзвучне прізвище «Онєгін». Прізвище ж «Базарів» груба, мабуть, навіть вульгарна. З таким прізвищем природно сполучається вигляд Базарова: червоні руки, особа — «довге й худе, із широким чолом, догори плоским, донизу загостреним носом, більшими зеленуватими очами й висячими бакенбардами піскового кольору» і так далі. Цікаво зрівняти вплив Онєгіна й Базарова на життя навколишніх. Нудьгуючий Онєгін намагається жити сам по собі, але проте залишає незгладимий слід у житті тих, з ким зіштовхується: убитий Ленский, через це по-іншому пішла життя Ольги, на все життя залишається щиросердечна рана в Тетяни.
Базарів же, навпаки, з реформаторським запалом уривається в життя, прагнучи підірвати традиційні підвалини суспільства. Як і Онєгін, Базарів самотній, але його самітність створюється різким протистоянням всім і вся. Базарів часто вживає слово «ми», але хто ці «ми» — так і залишається незрозумілим: не Ситників же з Кукшиной, яких Базарів відверто нехтує. Здавалося б, поява такої людини, як Базарів, не могло не потрясти суспільство. Але от Базарів умирає, і, читаючи епілог роману, ми бачимо, що долі всіх героїв, за винятком, звичайно, старих-батьків Базарова, які незабаром відправляться слідом за ним, зложилися так, ніби ніякого Базарова взагалі не було. Лише добра Катя згадує в щасливу мінуту весілля про передчасно збіглого друга. Базарів — людин науки, але в романі немає ні єдиного натяку на те, що він залишив у науці який-небудь слід. Підсумок життя Базарова мимоволі нагадує рядка Лермонтова: Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці Мертвотність була в самій філософії Базарова, у його прагненні звести все живе життя до законів неживої матерії.
Смерть була в ньому самому, і недарма він умирає від трупної отрути. Може бути, самим абсурдним у житті Базарова було прагнення затвердити свою особистість, протиставити себе іншим шляхом проповіді повної безликості: «Люди, що дерева в лісі; жоден ботанік не стане займатися каждою отдельною березою». Цікаво, чи застосовував Базарів подібні «принсипи», як сказав би Павло Петрович, до самого себе? Базарів викликає симпатії, коли повстає проти косностей тодішній росіянці життя, але протиставляє він їй, по суті, ще більшу відсталість — загальне вирівнювання.
Чи не була безплідність життя Базарова спробою Тургенєва придушити в собі пророчі тривоги за майбутнє Росії, вселити собі, що базарови приходять і йдуть, а життя триває? Але якщо це не так, якщо базаровский дух заразить цілі покоління російської інтелігенції — що тоді? Тургенєв не знайшов відповіді на це питання. На нього відповіла історія…