Дві Катерини в російській літературі (по добутках А. Н. Островського «Гроза» і Н. С. Лєскова «Леді Макбет Мценского повіту») А. Н. Островський і Н. С. Лєсков — письменники, які «увели» у російську літературу героїв з купецького середовища. До них на сторінках добутків існували лише дворяни.
Читачі спостерігали за їхнім життям, проблемами, ідейними метаннями, співчували їм і переживали за них Островський же, а слідом за ним і Лєсков, показали, що уваги, співчуття, розгляди гідні й люди з інших, «нижчих», шарів суспільства. Вони занурили читача в купецьке середовище, спосіб життя й думки, купецьку традицію. Більш того, ці письменники вивели на сцену не просто людей купецького стану. Вони порушили питання жіночої частки, жіночої долі саме в купецькому середовищі Важливо, що раніше ніхто не обертав на це уваги, внутрішнім миром жінок, їхньою долею мало хто цікавився. А отут цілі добутки присвячені саме цьому питанню! Островський і Лєсков показали, що й купецькі жінки здатні до переживань, глибоким почуттям, страстям, що й у їхніх долях відбуваються драми й навіть трагедії.
І що, саме головне, їм можна допомогти, варто лише звернути на цих жінок увага Отже, героїнями драми А. Н. островського «Гроза» і повести Н. С. Лєскова «Леді Макбет…» є жінки, дві Катерини — Катерина Кабанова й Катерина Ізмайлова. У цих героїнь дуже багато загального.
Обидві вони з купецьких патріархальних сімей. Обидві молоді, повні життєвих сил, енергії. Обидві минулі видані заміж за нелюбимих чоловіків — по купецькій традиції Чоловік Кабановой молодий, але повністю перебуває під каблуком у матері, що заправляє всіма справами не тільки в себе будинку, але й у всьому місті. Тихін не може захистити Катерину, що Кабаниха постійно переводить докорами й несправедливими обвинуваченнями. А всі тому, що невістка кардинально відрізняється від традиційних подань про купецьку дружину.
Катерина хоче жити по любові й совісті, а не на показ, брехливо й лицемірно, виконуючи незрозумілі їй обряди (витье при проводах чоловіка, наприклад).- Катерине Ізмайловій теж дуже важко переносити життя в будинку чоловіка, головним чином тому, що життя жінки в купецькому будинку нудна. Чим зайнятися дружині багатого купця? Катерина тиняється з кута в кут у своєму великому будинку, спить і томиться від неробства Героїню так само, як і Катерину Кабанову, мучать несправедливі обвинувачення.
Мовчазним докором героїні стає те, що вона не має дітей від свого старого чоловіка, хоча сімейство Ізмайлових дуже чекає спадкоємців. Варто помітити, що й у Катерини Кабановой немає дітей, і це також обтяжує героїню Письменники підкреслюють, що замужнє життя за замкненими дверима «душить» героїнь, знищує їхній потенціал, все гарне, що є в них. І Ізмайлова, і Кабанова з жалем розповідають, які вони були в дівоцтві — веселі, повні радості життя, енергії, щастя. І як нестерпно їм жити взамужестве. Ще одним перекликом у долі героїнь став їх «гріх» — зрада чоловікові.
Але якщо Катерина Кабанова йде на це, мучачись каяттями совісті, знаючи, що робить гріх, те Катерина Ізмайлова навіть не замислюється про це. Вся вона повністю поглинена почуттям до прикажчика Сергію й готова заради нього на що завгодно. Ця жагуча натура повністю віддалася своєму почуттю, що не знає ніяких границь: ні фізичних, ні моральних, ні моральних І в цьому корінну відмінність Катерини Ізмайловій від Катерини Кабановой. Та теж натура жагучої, прагнучої любові, готова заради коханої людини на багато чого. Але усередині героїні «Грози» є міцні моральні підвалини, стрижень, що і дозволяє їй чітко розрізняти, де Добро, а де Зло.
Тому, віддавшись щасливому «гріху», Катерина вже точно знає, що за цим піде — покарання. І, насамперед, покарання внутрішнє, її власне. Ми пам’ятаємо, що, не витримавши борошн совісті й тиску оточення, героїня закінчує життя самогубством — вона кидається Вволгу. Катерина Ізмайлова ж умирає по-іншому — намагаючись утопити свою більше щасливу суперницю: «Катерина Львівна тремтіла. погляд, Що Блудить, її зосереджувався й ставав диким.
Руки раз і два неведомо куди простягнулися в простір і знову впали. Ще мінуту — і вона раптом вся захиталася, не зводячи око з темної хвилі, нагнулася, схопила Сонетку за ноги й одним махом перекинулася з нею за борт порома». Героїня розуміє, що загине разом з іншою дівчиною, але це її не зупиняє: навіщо їй жити, якщо Сергій більше не любить її? У своїй тваринній, безбожній любові Ізмайлова доходить до межі: на її совісті кров трьох безневинних людей, у тому числі, і дитини.
Ця любов і всі злочини спустошують героїню: «…для неї не існувало ні світла, ні тьми, ні худа, ні добра, ні нудьги, ні радостей; вона нічого не розуміла, нікого не любила й себе не любила». Не любила Ізмайлова й свою власну дитину від обожненого чоловіка — вона віддала його, зовсім не турбуючись про його долю, подальшої долі Доля героїнь обох добутків схожі й ще в одному — обидві вони виявилися відданими своїми улюбленими. Борис Григорович, злякавшись Дикого, їде, кинувши Катерину Кабанову напризволяще. Він виявляється просто слабкою людиною.
Сергій же підло знущається з Катериной, зрозумівши, що нічого більше не може одержати від її Дві Катерини… Дві долі… Два загублені життя… Ці героїні багато в чому схожі, але суть їх все-таки, на мій погляд, різна. Катерина Ізмайлова жила страстями, підкоряючись тільки заклику своєї плоті. Катерина Кабанова ж думала про свою душу, у неї була міцна моральна основа. І хоча вона теж піддалася спокусі, але історія її любові й загибелі набагато мені ближче, викликає в мене більше симпатії, щиросердечного відгуку.