Твір по літературі: Дворянство в п’єсі А. И. Чехова Вишневий сад Дворянство в п’єсі А. И. Чехова «Вишневий сад» Основними темами п’єси «Вишневий сад», написаної в 1904 році, є: загибель дворянського гнізда, перемога заповзятливого купця-промисловця над відживаюче своє століття Раневской і Гаевим і тема майбутнього Росії, пов’язана з образами Пети Трофимова й Ані. Прощання нової, молодої Росії з минулим, з відживаючої, спрямованість до завтрашнього дня Росії — у цьому полягає зміст «Вишневого саду». Росія минулого, що відживає в п’єсі представлена образами Раневской і Гаева. Обом героям вишневий сад доріг, доріг як спогад про дитинство, молодість, благополуччя, легкого й витонченого життя. Вони плачуть про втрату саду, але саме вони й загубили його, віддали під сокиру. При цьому вони залишилися вірні красі вишневого саду, і тому вони так незначні й смішні. Раневская — у минулому багата дворянка, що мала дачу навіть на півдні Франції в Ментоне, власниця маєтку, «прекрасніше якого немає нічого на світі». Але своїм нерозумінням життя, своєю непристосованістю до неї, своєю безвільністю й легкодумством господарка довела маєток до повного руйнування, до того, що має бути продаж маєтку з торгів!
Лопахин, заповзятливий купець-промисловець, пропонує власникам, маєтку спосіб порятунку садиби. Він говорить, що потрібно лише розбити вишневий сад під дачі. Але хоча Раневская проливає потоки сліз про втрату свого саду, хоча вона жити без нього не може, вона все-таки відмовляється від речення Лопахина врятувати маєток. Продаж іди здача ділянок саду в оренду здаються їй неприпустимими й образливими. Але проходять торги, і Лопахин сам купує маєток. І от коли «лихо» гримнула, то виявилося, що ніякої драми для господарки вишневого саду немає. Раневская вертається в Париж до своїй безглуздого «любові», до якої вона й без того повернулася б, незважаючи на всі її слова про те, що вона не може жити без батьківщини. Драма із продажем вишневого саду зовсім не є для його власника драмою. Це відбулося лише тому, що в Раневской зовсім немає ніяких серйозних переживань.
Вона легко може переходити зі стану заклопотаності, занепокоєння до веселого пожвавлення. Так відбулося й цього разу. Вона швидко заспокоїлася й навіть заявила всім: «Нерви мої краще, це правда». А який її брат, Леонід Андрійович Гаїв? Він набагато дрібніше своєї сестри.
Він здатний сказати прості, щирі слова, із соромом, зрозумівши власну вульгарність і дурість. Але недоліки Гаева доходять до карикатурних розмірів. Згадуючи про минуле, Раневская цілує своя улюблена шафа. Гаїв же вимовляє перед ним мовлення. Гаїв — жалюгідний аристократ, проевший свій стан на льодяниках. Протягом всієї п’єси Раневская й Гаїв переживають щиросердечне потрясіння, вони «нічого не бачать навколо себе, нічого не розуміють. Вони — паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до цього життя».
Гаїв представляє заключний етап еволюції таких героїв Чехова, як Іванов, Іван Іванович Чимша-Гімалайський і їм подібні герої «свого часу», що не зуміли втілити свої ідеали. Неспроможність дворянської ліберальної інтелігенції в минулому визначила панування в сьогоденні людей типу Лопахина. Але насправді Чехов зв’язує майбутнє процвітання з молодим поколінням (Петя Трофимов і Аня), саме їм має бути будувати нову Росію, саджати нові вишневі сади. «Вишневий сад» — велике створення Чехова-Драматурга, що продовжив традиції російських письменників. Ще Гоголь і Грибоєдов хотіли поставити комедію в один ряд із драмою й трагедією, засуджували зневажливе відношення до неї як до «низького» жанру. Випливаючи їхнім традиціям, Чехов підняв жанр комедії на недосяжну висоту