Епістолярний жанр у російській літературі (від А. С. Пушкіна й Ф. М. Достоєвського до В. Гроссману)

Епістолярний жанр у російській літературі (від А. С. Пушкіна й Ф. М. Достоєвського до В. Гроссману) Звернемося до епістолярного жанру й розглянемо його особливості в контексті класичної літератури. Таких добутків не дуже багато, я хочу зупинитися на трьох: «Роман у листах» А. С. Пушкіна, «Бедние люди» Ф. М. Достоєвського й «Життя й доля» В. Гроссмана. Як би не здавалося парадоксальним з’єднання цих трьох геніїв російської літератури, але їхні добутки об’єднані загальним жанром — особистою перепискою героїв. Тільки у В.

Гроссмана показана однобічний зв’язок внаслідок Великої Вітчизняної війни Особиста переписка героїв дає можливість письменникам відкрити самі потаєні ділянки душі, висловити таємні думки й заповітні мрії У романі А. С. Пушкіна розповідається про зворушливу любов, але автор не обмежується тільки цією темою. Олександр Сергійович Пушкін міркує про роль жінки в суспільстві, вкладаючи у вуста героїні свої думки по цьому важливому питанню. Ліза пише своїй подрузі Сашку: «Читання Ричардсона дало мені привід до міркувань. Яка жахлива різниця між ідеалами бабусь і онученя. Що є загального між Ловласом і Адольфом? тим часом роль жінок не міняється». Міркування героїв дозволяють Пушкіну висловлювати не тільки досить серйозні погляди на роль поміщиків у суспільстві, їхній борг перед селянами й державою, але й жартувати про столиці: «Петербург прихожая, Москва дівоча, село ж наш кабінет.

Чимала людина по необхідності проходить через передню й рідко заглядає в дівочу, а сидить у себе у своєму кабінеті.- Тим і я скінчу. Вийду у відставку, женюся й виїду у свою саратовскую село.- Звання поміщика є та ж служба. Займатися керуванням трьох тисяч душ, яких весь добробут залежить зовсім від нас, важливіше, ніж командувати взводом або переписувати дипломатичні депеші». Тут явно голос героя зливається з авторським, Пушкін повністю підтримує позицію свого персонажа. Роман залишився незакінченим, але Пушкін вірний своєї традиції — намічена щаслива розв’язка. Дивне й прекрасне життя очікує люблячу Лізу й Володимира, вони молоді, закохані, їхні серця відкриті людям Так же світлими й внутрішньо прекрасними з’являються перед нами герої Достоєвського: Макар Девушкин і Варвара Доброселова.

Їхнє життя не так безтурботне й легка, як хотілося б читачам. Бідність не дає героям повною мірою відчути радість буття, але вони знаходять «свої маленькі радості» у навколишнім їхньому житті. Задовольняючись малим, вони намагаються подарувати один одному приємні миті. Будь-який дріб’язок може викликати сльози вдячності й подяки. «Приходите до мене,- пише Варенька,- вам буде в нас весело: ми будемо разом читати, будемо старе згадувати. Федора про свої богомольні мандрівки розповідати буде…

Будьте шляхетною людиною, твердим у несчастиях; помнете, що бідність не пороть». Так, бувають обставини, які роблять із людини безсловесна тварина. В. Гроссман відбив у своєму романі «Життя й доля» чи не найстрашніший період історії — Велику Вітчизняну війну. Героїня роману — Софія Йосипівна «пише» своєрідний лист своєму синові, розповідаючи про жахи, пережитих мирними жителями на окупованої гітлерівцями території. Трагізм ситуації збільшується ще й тим, що цей лист ніколи не буде отримано адресатом, ніколи й не буде відправлено. У цих людей, що живуть у гетто, немає ніяких прав, навіть права на життя Нелюди, що прийшли на їхню Батьківщину, зневажають людське достоїнство, принижують і ображають щохвилини «бранців». Видумавши антилюдську расову теорію, гітлерівці знищують беззбройних людей: старих, жінок, дітей Гроссман з нещадною правдивістю описує стан людини в газовій камері в останні миті життя. Талант письменника дозволив без зайвої слізливості глянути в страшну особу фашизму, показати його звірину сутність Цей роман — застереження нам, щоб не допустили повторення подібних звірств, відродження фашизму Таким чином, ми бачимо, що епістолярному жанру підвладно все: опис любові й ненависті, міркування про борг і честь, показ найстрашніших періодів в історії людства.

Форма ж листа, його довірчий тон не залишають сумнівів у правдивості оповідання — от причина того, що письменники використовують цей жанр у своїй творчості.