Белокурова С. П., учитель гімназії, Санкт-Петербург Есе — прозаїчне (рідше поетичне) добуток невеликого об’єму й вільної композиції, що трактує приватну тему й передає індивідуальні враження й міркування, пов’язані з нею. У перекладі із французького слово «essi» значить «спроба, проба, нарис» (тому, імовірно, не слід писати в заголовку своєї роботи «Спроба есе»); у латинському існувало слово «exgium» — «зважування».
Головна прикмета есе як жанру — Вільна композиція. Послідовність викладу підпорядкована тільки внутрішній логіці авторських міркувань, мотивування, зв’язки між частинами тексту часто носять в есе асоціативний характер. Звідси особливий синтаксис — безліч неповних речень, питальні й окличні конструкції. У пунктуації — многоточия, що начебто запрошують до соразмишлению.Есе можуть бути не тільки літературно-критичними (присвяченому осмисленню добутків літератури). Часто зустрічаються публіцистичні, філософські, історико-біографічні, белетристичні есе. Однак найбільшого розквіту цей жанр досяг у літературній критиці.ессеистический стиль відрізняється підкресленою суб’єктивністю, образністю, афористичностью, використанням розмовної лексики
Для нього характерні індивідуальна імпровізація в трактуванні добутку, якої-небудь проблеми або теми, невимушена, у дусі вільної бесіди із читачем, манера викладу.У російській літературі ессеистический стиль знайшов відбиття в добутках А. И. Герцена («З того берега»), Ф. М. Достоєвського («Щоденник письменника») і др.
Жанр есе розробляли В. Розанов, І.
Ф. Анненский, М. И. Цветаева, К. Г.
Паустовский, И. е. еренбург, Лев Гинзбург і багато хто інші. Приклад не зовсім звичайного есе — це , що демонструє, на наш погляд, всі ознаки жанру. Рекомендація: прочитайте учнівські й проаналізуйте їх з погляду відповідності жанру