Твір по літературі: Етапи творчого шляху А. Блоку Як відомо, А. Блок розділив свою лірику на три книги, кожна з яких знаменувала певний етап творчого шляху й була присвячена певному колу думок і почуттів. Всі книги становили «трилогію вочеловечения». Так сформульована поетом ціль творчого шляху — входження в людство за допомогою віршів. Ми розглянемо цей нелегкий шлях із самого початку Ліричний герой першого тому — людин, повністю відірваний від грішної землі.
Звичайно, вес життєве й життєве має сенс, але лише остільки, оскільки через нього просвічує Вічне й Небесне. Осередком усього Вічн і Небесного є образ Прекрасної Дами. Прекрасна Дама — «цариця чистоти», «Вечірня Зірка», «Західна Таємнича Діва», «лазур’ю золотою просиявшая навік». Прекрасна Дама ніколи не з’являється наяву, але стан очікування Її, передчуття пришестя — основа життя ліричного героя: Входжу я в темні храми, Роблю бедний обряд Там чекаю я Прекрасної Дами У сяйві червоних лампад Ця спрямованість до вищого, поривши до Вічності народжує повну сваволю й плутанину у відношенні до реальності життєвої. Приклад тому — п’ять ліній Васильевского острова, владної рукою поета перетворених в «п’ять вигинів таємних добрих ліній на землі». І можна, звичайно, і далі впиватися власною могутністю, здатністю «побачити дантову Беатриче в сологубовской Недотикомке» (А. Блок). Але не можна не бачити тут небезпеки, адже поезія харчується дійсністю, і розрив цієї кореневої системи знекровлює поезію У спрямованості до щоденності, повсякденності — пафос другого тому блоковской лірики. Спочатку це — різне чортовиння збірника «Міхури землі» («тварини весняні», «болотні чертенятки», русалки).
У них поет прозріває таємну, потаєну, моторошну сутність життя, містичної й земний одночасно. А далі — повсякденні прикмети «страшного миру», які бачаться з нещадною чіткістю У вікнах фабрик — преданья Про розгульні ночі Дерев’яні покрівлі — Всім божевільним притулок У це місто торгівлі Небеса не зійдуть… Поет сміло дивиться в особу «страшному миру», намагаючись осмислити й викрити: До чого ставлять, вносять свічі, На особах — жовті кола, Сичать пергаментні мовлення, Із працею ворушаться мозки Так обурюється все, що свято, Тужить ситість вологих чрев… Але порятунок не в обличительстве, а в прийнятті життя як вона є з усіма її буденними негодами: Про весна без кінця й без краю — Без кінця й без краю мрія! Довідаюся тебе, життя! Приймаю! И привітаю дзенькотом щита!
А. Блок назвав цей шлях шляхом «з лірики — у трагедію», прекрасно розуміючи, що цей шлях насамперед виводить із самітності в загальнолюдське буття. Трагічний світогляд реалізується в третьому томі. Зберегти й удержати сяючий мир краси й гармонії як щось віддалене від «сумної землі» — неможливо. Але й втрата його рівносильна втраті себе й життя, поки живо людину, «у серце перша любов жива — до єдиного на світі». Усвідомлюючи цю трагічну безвихідність, дуже важливо побачити творчий стан, що відкривається нею При такому погляді на мир зовсім безглузде питання про щастя, прагнення до нього стає низинним і непотрібним И, нарешті, побачиш ти, Що щастя й не треба було, Що цієї нездійсненної мрії И на полжизни не вистачило, Що через край перелилася Захвату творчого чаша, Що всі вуж не моє, а наше, И с миром затвердився зв’язок Цей зв’язок, що затвердився, з миром — головний підсумок «трилогії вочеловечения».
Отже, поет пройшов важкий шлях духовної еволюції. І в цих труднощах — гарантія міцності, досягнутого результату, гарантія неминущого значення блоковского творчості на все часи