Твір по літературі: Фамусов і чацкий В 1824 році АС Г-Дов написав свою комедію «Гоу», що вплинула на подальший розвиток російської літератури. У цій п’єсі Г-Дов показав важливу проблему всіх часів — конфлікт між «століттям нинішнім» і «століттям минулої». Одним із самих яскравих предста-вителей «століття минулого» є Павло Опанасович Фамусов, у чиєму будинку й відбувається дія всієї комедії. Фамусов — старий московський пан, що заслужив загальне розташування в столичних колах. Він привітний, чемний, дотепний, весел.
Він є не тільки привітним і гостинним хазяїном, але й переконаним кріпосником, лютим листи-кому освіти. От що він говорить із приводу книг: «Забрати всі книги б так спалити». Своїх слуг він не вважає за людей, звертається з ними грубо, може продати, заслати на каторгу. Лає їхніми ослами, опецьками, кличе Петрушками, Фильками, Фомками. Для Фамусова свято й непогрішно думка світла, страшнее всього — це те, «що стане говорити княгиня Марья Алексевна!» Фамусов заповнює свій тиждень відвідуваннями «потрібних» людей: прийомами, обідами, крестинами.
Прикладом людини, що достигли у своєму житті всього, є для нього Максим Петрович, що добились просування по службі за допомогою «розшаркувань» перед императри-цей і жертв власним достоїнством. «Як той і славився, чия частіше гнулася шия», — говорить про цьому Чацкий. Всі моральні ідеали Фамусова лежать у матеріальній сфері, до всього ставиться він з погляду практичної вигоди, навіть до любові. Фамусов мріє повигоднее видати заміж свою дочку Софію й говорить їй: «Ах, матінка, не довершуй удару! Хто бідний, той тобі не пари». Далі він додає: «От, наприклад, у нас вуж здавна ведеться, що по батьку й синові честь: будь плохенький, так якщо набереться душ тисячки дві родових, — той і наречений». Фамусов служить керуючим у казенному місці, служба для нього — можливість мати зв’язку, чини, а не служити батьківщині або виконувати громадянський обов’язок, одним словом, Фамусов ставиться до служби формально, бюрократично (» під-писано, так із плечей геть»). До речі, про справи Фамусов турбується тільки з одного боку, боячись смертельно, «щоб безліч не накоплялася їх».
Це і є доказом формального відношення до служби. На службу до себе він бере тільки рідних і близьких. Він цінує людей ділових, здатних замінити його. Фамусов поважає лестощі й назкопоклонство.
Одним з головних діючих осіб п’єси також є Олександр Андрійович Чацкий. Його й Фамусова можна сміло назвати антогониста-мі, тобто один — повна протилежність іншому. Батьки Чацкого були близькими друзями Фамусова, тому після їхньої смерті Фамусов взяв під опіку й виховав Олександра Андрійовича. Надалі, коли Чацкий підросте й стане особистістю, його відношення до старого, що добровільно виховав його, стає презирливим і граничить із неповагою. Будучи юнаків, Олександр Андреич покинув рідні краї й виїхав за кордон.
За цей час сім’я Фамусова про нього нічого не чула. Але пройшло час, і Чацкий як ні в чому не бувало повернувся. Спочатку Фамусов був радий його нежданій появі, і він распрашивает його про тім часі, що Чацкий провів на відстані. Але Олександр Андрійович тільки й говорить про Софію, про тім як вона розцвіла й покращала. Пізніше він став просити у Фамусова руки його дочки, на що одержав досить резонну відповідь: Сказав би я, по-перше: не дурій, Именьем, брат, не керуй помилково, А, головне, мабуть-тка послужи. Далі Чацкий почав пропаганди-ровать і висловлювати свої ідеї, а всі прохання Фамусова «помовчати» ігнорував.
Загалом, відносини Чацкого й Фамусова дуже складні. Таким чином, ми бачимо, що конфлікт між Чацким і Фамусовим не побутовий, не конфлікт «батьків» і «дітей», а «століття минулого» і «століття нинішнього». Адже завжди буде існувати консервативне суспільство й прогресивні люди