Твір по літературі: Фамусов у моєму поданні «Ми, наприклад, або небіжчик дядько… не те на сріблі, На золоті едал; сто чоловік до послуг…» А. С.Грибоєдов «Особи Фамусова, Молчалина, Скалозуба й інші урізалися на згадку так само твердо, як королі, валети й дами в картах, і в усіх зложилося більш-менш приголосне поняття про всі особи…», — так писав у критичній статті «Мильон роздирань» И.
А.Гончаров про комедію Грибоєдова И в самій справі. Я розглядаю «портрет» Павла Опанасовича Фамусова. Огрядна людина років п’яти — десяти або більше, у дорогій шубі, недбало надягнутої на не менш дорогий костюм.
Вся поза виражає впевненість у собі й самовдоволення. Видно, що він аматор випити й добре поїсти. («Ну от! велике лихо, що вип’є зайвого чоловік!
«, «Їли третя година, а в три дні не звариться»). На особі написаний характер: упевненість у своїй перевазі й праві командувати людьми, радити, як їм жити, ставити своя злиденність у приклад; прагнення стерти в порошок усякого, що нижче його положенням і сміє виражати іншу думку. Це характерний тип російської знаті. А Фамусов — не тільки богатий московський пан, але й великий чиновник, що керує в казенному місці Я знову вдивляюся в портрет, зроблений з малюнка художника Кузьміна. Ясно, що він, як і письменник, створив збірний образ. Але чому ж він когось дуже нагадує мені?
А, згадав. Це Кирила Петрович Троекуров з повісті А. С.Пушкіна «Дубровский». Самодур, багатій і аматор дурних жартів з людьми, від нього залежними Фамусов живе в XIX столітті.
Але, як і багато хто з російських аристократів, він душею в минулому столітті, столітті Катерини II. Це дуже добре помітив Чацкий, підкреслюючи, що в 20-х роках XIX століття з’явилися вже серед дворян інші ідеї й подання: Як посравнить, так подивитися Століття нинішній і століття минулий… Про типовість образа Фамусова говорить і те, що автор навіть не вказав, у якому саме казенному місці служить той. Зате прізвище обране не випадково: від латинського слова, що означає «відомий». Що ж являє собою ця людина? Слова Лізи про те, що він бажав би зятя «із зірками так із чинами», повністю розкривають нам його сутність: пристрасть до багатства, преклоніння перед вищими, прагнення судити про людину тільки по багатству й чинові, а не по розуму й особистих заслугах Що для нього Чацкий, у якого й душ небагато, і именьем він «керує помилкове»? Це не наречений для Софії. Недарма, коли та розповідає батькові сон, у якому бачила того, що «дорожче всіх скарбів», «И вкрадливий, і розумний», але бідний, Фамусов у жаху кричить: «Хто бідний, той тобі не пари!
«. Зате полковник Скалозуб — прекрасна людина, тому що й «золотий мішок, і мітить у генерали». Перед ним Фамусов, цей вірш, ледве не підлещується, а на Чацкого майже кричить: «И знати вас не хочу, розпусти не терплю». Лицемірство характерно для Фамусова. Це видно вже на початку п’єси. Тільки що він приставав до Лізи, а Софії заявляє, що «чернечим відомо поведеньем!
» Не коштує вже й говорити, що слуг він називає «ослами» і іншими подібними словами Нові погляди на життя, освіту, службу, права людини та інше йому ненависні. Сам він майже не читає: те вимагає Петрушку з календарем, то засипає при читанні («А мені від росіян боляче спиться»). У книгах-те він бачить головну причину того, що з’явилися нові ідеї й люди …Уже коли зло припинити: Забрати всі книги б так спалитися На його думку, «ученье — от чуму, ученість — от причина, що нині пущі, чим коли, божевільних розвелося людей, і справ, і думок». Але ж це говорить значний державний діяч. Втім, на службу він дивиться «легко».
А в мене, що справа, що не справа, Звичай мій такий: Підписано, так із плечей геть. И говориться це з гордістю. Фамусов ще й дорікає Молчалина, що той багато уваги приділяє паперам: «Дай волю вам, воно б і засіло». Ми віримо словам Софії про батька: «Буркотливий, невгамовний, зізнається, що при розподілі чинів і нагород як начальник насамперед намагається порадеть «рідній людині». «Фамусовщина — це застій, відсталість, ненависть до «возмутителям спокою», мракобісся й святенництво», — робиться висновок в одній із книг для учнів. І, звичайно, це справедливо.
Але фамусови неспроможні зупинити розвиток життя й нових ідей Багато років благоденствували фамусови, скалозуби, молчалини й у нашім житті. Вони прикривали недоліки й приховували правду, при них розцвіли хабарництво й кумівство, наплювацьке відношення до своїх обов’язків. Усім, хто намагався із цим боротися, закривали рот. Багатьох, як Чацкого, оголосили божевільним.
На жаль, цей тип чиновника виявився дуже живучим. І все-таки, здається, пора фамусовим іти вотставку.