Л. Н. Толстой. «Війна й мир» Філософські шукання Толстого: «думка народна» И в художній творчості, і у філософських своїх шуканнях Толстої прагне до абсолютної ясності, до високої простоти. Мова йде не про навмисне спрощення складного, але про повне розуміння — результаті глибоких і всебічних міркувань. На сторінках роману Толстой не досліджує своїх героїв, але пояснює їхньому читачеві; не шукає розгадки законів історії, але пропонує читачеві своя відповідь. Таким чином, вся дослідницька робота залишається за рамками художнього твору: як попередній етап, як чорнова праця.Але в «Війні й світі» є й проблеми, не вирішені автором, ідеї, не до кінця ясні йому самому. З волі Толстого або проти її, але читач попадає в його творчу лабораторію, стає свідком і учасником авторського шляху кпознанию.
Такий незавершеної, не розкритою повністю ідеєю є центральна, основна в романі «думка народна». «Думка народна» — не тільки центральна ідея роману, це ідея часу. Російська література створювалася аристократією й для аристократії
Таким чином, більшість націй залишалося поза розвитком культури, існувало по своїм, далеким від літератури законам, у непізнаному нею світі. Тому для російської літератури життя народу, самий образ селянина, смерда вже «подорож у незнане». Інтерес до цієї теми в літературі XIX століття носить дослідницький характер, нерозривно сполучений з ідейними й філософськими шуканнями
У творчості Пушкіна народ з’являється єдиною масою, цілісним організмом. Інтерес до особистості з народу спрямований готівка видатну, на героя, цією масою породженого: такий пушкінський Пугачов.Лермонтов прищепив Росії інтерес до рядової людини, нічим зовні не примітному: згадаєте «Бородіно», «Пісню про… купця Калашникова».
До 50-им років ця тема з’являється в новому ракурсі. В історико-філософській суперечці слов’янофілів і західників російський народ, його доля й призначення — камінь преткновенья. Цим теоретичним спорам демократична інтелігенція постаралася додати конкретні соціальні установки. Література нарешті звертається до народу, шукає там свого читача. Пошуки адресата приводять до пошуків нових форм і методів у мистецтві, обновляється літературна мова, народжуються нові сюжети й образи
Все це уможливило й необхідним новий рівень осмислення теми народу: філософський. Національний характер, душа народу — от предмет художніх досліджень Достоєвського й Толстого. Їхня творчість не продовжила розвиток теми народу, але завершило пошуки попередників, вивело проблему на якісно новий щабель, визначило принципово іншу площину дослідження. Вони встали в джерел шляху, яким не пішла російська література, тому що він занадто чітко вів від белетристики в область наукову. Відкриття Достоєвського й Толстого лягли в основу російської філософської й особливо релігійно-філософської школи початку XX століття, що подарувала миру імена Бердяєва, Соловйова, Франка, Лосского.Товстої — першопрохідник цього шляху. І не дивно, що в «Війні й світі» він не викладає читачеві свою концепцію, але тільки намацує ґрунт, визначає напрямок руху
Центральною фігурою теми стає в романі Платон Каратаев. Так само, як в образі Наполеона втілена ідея війни, а в образі Кутузова — ідея миру, в образі Каратаева втілилася «думка народна»: роман Толстого будується на взаємодії трьох основних ідей. Але ця взаємодія не можна виразити рівностороннім трикутником, що з’єднує імена-символи, воно багато складніше. Пряме протистояння — так співвіднесені Кутузов і Наполеон, війна й мир. Це протистояння позицій, це взаимоотрицание.
Платон Каратаев і втілена в його образі ідея нації осмислюються на іншому рівні свідомості, образ Каратаева протилежний самій ідеї боротьби. Він поза всякими позиціями, поза якої б те не було розміщення сил
Саме його відношення до миру виражається єдиним словом — любов: «Прихильностей, дружби, любові, як розумів їх Пьер, Каратаев не мав ніяких; але він любив і любовно жил з усім, із чим його зводила життя… Він любив свою шавку, любив товаришів, французів, любив Пьера…» Це особлива любов — не за якісь якості й заслуги, не за споріднення душ, не за близькість інтересів. Любов до самого Божого миру, до кожної Божої тварини
Християнська, православна любов, любов Христа до грішників і праведників. Таке відношення до миру, ця всеосяжна любов — і є головна загадка для Толстого.Він не знайшов її розгадки в романі. Більше того, вся життя Лева Миколайовича Толстого стало нескінченною спробою осягти її суть і прийняти це відношення до миру. Інтелект і особистість із їхніми страстями й пристрастями противляться такої безадресної, надособистісної любові. Щастя й воля для Каратаева — у відмові від будь-якої власності: йому нічого не можна дати й у нього нічого не можна відняти
Його єдине надбання — сама любов до миру, що становить суть його душі. Саме через цю відмову, через зовнішні його прояви прагнув Толстой у житті й у творчості підійти до суті народної душі. Він відмовився від власного маєтку, відмовився від літературних гонорарів, облачився в сорочку, орав і сіяв, став вегетаріанцем… Роками мріяв піти мандрівником — і пішов-таки глибоким старим, утік: від сім’ї, від будинку, від самого себе — письменника Лева Толстого, прагнучи звернутися в один з незліченних безіменних старців, що скитаются по Русі святої… Через зовнішні ознаки шукав Толстой шляху до внутрішньої волі. І його улюблений герой Пьер також бачив у Платоні риси зовнішні, прозріваючи за ними велику й далеку йому, розумом не пізнавану душу російського народу
Будучи найтоншим психологом, уміючи розплутати всі хитросплетення любові й ненависті в душі людської, Толстой зупинився перед феноменом «простого», нерозчленованої свідомості. Тому що ця свідомість існує за рамками знайомій йому «системи координат» — миру інтелігенції. Платон належить до миру селянської громади. Зверніть увагу: його образ не індивідуалізований, підкреслено позбавлений киках би те не було особистісних характеристик. У поданні Толстого, громаду визначає не тільки колективну працю, постійні спільні зусилля, але й колективний розум, де кожний — лише частина цілого, що не існує поза цією цілісністю
Такий Платон — носій ройової свідомості. Ця свідомість формує особливе самовідчуття: що б не трапилося з кожної з «часток», вона не перестане бути частиною цілого, а ціле — безсмертно. Відсутність суб’єктивізму й релігійна спрямованість «простого» свідомості, тобто його орієнтація на вищий розум, всі що створив і за всі що відповідає, звільняють людину від особистої відповідальності. Він може жити легко й радісно, як живе Платон Каратаев.
Він вільний, тому що нічого не вирішує — така ідея волі для ройової свідомості. Нічого не вирішуючи й нізащо не відповідаючи, «простої» свідомість поза страстями: позбавлене й мести, і подяки. Безмовно приймаючи все, що ниспослано понад, воно не здатно нічого вимагати. Ідея всепрощення в цьому світі заснована не на доброті, не на полегкості, а на вірі: «на всі Господня воля». Як би не зложилася доля, Бог знає, куди веде раба Свого: такий, загалом, зміст улюбленої притчі Каратаева.Толстовський «божа людина» не хоче від життя нічого, вона щасливий усім сущим
Зміст його буття — у цьому радісному відчутті себе частиною миру.Прагнучи зрозуміти ройову свідомість, Толстой знаходить єдино можливий для літератури хід — він залучає фольклорні тексти, адже фольклор втілює в собі колективну творчу душу, її мораль, подання, ідеологію. Прислів’я й приказки не сходять із вуст Платона
Ними він мислить, ними оцінює що відбувається. На будь-який випадок у Каратаева заздалегідь готовий відповідь, сформоване й сформульоване відношення, заповідане дідами й прадідами. Таким чином, однієї з визначальних рис ройової свідомості є впевненість у незмінності миру й людини. Упевнений у незмінності й непізнаваності миру, колективний розум як би замкнув на себе. Невипадково Толстой увесь час підкреслює округлість, заокругленість Платона. Сам каратаевский мир знайшов уже форму кола: він нескінченний і самодостатній
Принципи, на яких він побудований, відшліфовані незліченними поколіннями, і в рамках цих принципів каратаевский мир доконаний. Коло — символ завершенности й нескінченності, самодостатності й нездатності до розвитку, до злиття з іншими формами.По-своєму прекрасна ідея каратаевского миру протилежна шукаючому, що філософствує розуму
Платон з’явився Пьеру в страшний момент і спас його самим фактом свого існування, здатністю бути гармонічним. Ця зустріч допомогла Пьеру розділити у свідомості зовнішн і внутрішнє, зцілила душу. Але шлях Каратаева йому далекий. І це не особистісне неприйняття, це чужеродность свідомості.І тут ми приходимо до усвідомлення російської національної ідеї: співіснування в одному етносі ДВОХ ТИПІВ СВІДОМОСТІ, автономне співіснування ДВОХ НЕДОТИЧНИХ ТИПІВ ХАРАКТЕРУ
Так осмислена Толстим проблема інтелігенції й народу. За матеріалами: Долинина Н. Г. По сторінках «Війни й миру». Замітки про роман Л. Н.
Толстого «Війна й мир». — Спб.: «Ліцей», 1999. Монахова О. П., Малхазова М.
В. Російська література XIX століття. Ч.1. — М.-1994.
Учнем 9 — 11 класів школи адресований розділ . Тут ви знайдете тексти добутків шкільного курсу літератури, критичні статті й матеріали, включені в програму