Твір по літературі: Фольклорна основа поеми Н. А. Некрасова «Кому на русі жити добре» Поема Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» створювалася протягом 16 років (з 1863 по 1877 р.). Н. А. Некрасов, так само як і Н. В. Гоголь, хотів «осягнути всю Русь», показати всі соціальні шари послереформенной Росії — від селянина до царя. Але грандіозний задум поета був здійснений лише частково, була створена «епопея сучасного селянського життя».
Н. А. Некрасов говорив, що в цю книгу він хотів вкласти весь досвід вивчення народу, «всі відомості про нього, накопичені по слівцю протягом двадцяти років». За цей час автор зібрав найбагатший фольклорний матеріал, що і ліг в основу його поеми. Жива розмовна мова, казкові мотиви, пісні, приказки, обряди є яскравими рисами цього художнього твору, розглянутого критиками як синтез усього творчості поета. Некрасов, як перлами, пересипає своє оповідання фольклорними елементами, показуючи тим самим реальність, опоетизовану очами самого народу Перша, вступна частина поеми «Пролог» починається вдалими й тому ніколи що не змінювалися віршами, написаними в стилі казкового зачину: «У деякому царстві, у деякій державі». Так само як і казковий зачин, початкові вірші («У якому році — розраховуй, у якій землі — угадуй, на стовповій доріженьці зійшлися сім мужиків…
«) сприяють показу повсякденної реальності, а число «сім» викликає з пам’яті «Казку про мертву царівну й семи богатирях». Сам сюжет пошуків щасливого співвідноситься із сюжетом казки «Про правду й кривду». Подарунок мовця пеночки, скатертина-самобранка, підсилює казкове враження від усього подальшого оповідання. Але не тільки сама тема пошуків щасливого, образи скатертини-самобранки, що говорить пеночки надають поемі казковий колорит. Некрасов доповнює своє оповідання й інші казкові образи. Наприклад, як казкові мотиви можна назвати одушевление звірів і птахів, згадування лісовика, що заморочив мужикам голову. А постійні рефрени: «ми мужики статечні…», «кому живеться весело, привільно на Русі» — виконують роль приповідки Щоб показати мир очами народу, Некрасов використовує не тільки казкові мотиви.
Поет широко застосовує й народну мудрість, що виразилася в прикметах, обрядах, звичаях. Наприклад, уже на самому початку добутку, як би між іншим, звучать наступні рядки: Кукуй, кукуй, зозуленька! Заколоситься хліб, Подавишся ти колоссям — Не будеш куковать! Але ж це не що інше, як народна прикмета, так уміло вставлена поетом в оповідання. За старих часів говорили, що зозуля перестає куковать, коли заколоситься хліб («подавишся ти колоссям»).
Крім того, у поемі «Кому на Русі жити добре» ми бачимо замальовки із селянського побуту: звичаї, обряди, трудові пісні: У день Симеона панотець Саджав мене на бурушку… Спасибі жаркої баенке, Березовому веничку, Студеному ключу, — Знову біла, свежехонька. За прялицей з подружками До півночі співали! У поемі є також і пісні-плачі, що ставляться до народно-поетичного жанру: Як рибка в море синє Прошмигнеш ти! Як соловушко Із гніздечка пурхнеш!
Чужа-Те сторонушка Не цукром посипана, Не медом полита Там холодно, там голодно, Там пещену донечку Обвіють вітри буйні, Обграют чорні ворони, Нагавкають пси кошлаті, И люди засміють! Так плаче мати Матрени Тимофіївни, видаючи дочку заміж за «чужого» людину, Пилипа Корчагіна. Батько Матрени вийшов до сватів і пообіцяв дочку в дружин. Як не плакала вона, але все-таки довелося йти заміж. Оповідання про свою долю Матрена Тимофіївна перериває пісень «Ти скажи, за що…», у якій відчувається вся глибина переживань російської дівчини. У сцені сватовства ми зустрічаємося із ще одним обрядом: И воленька скатилася З дівочої голови… Справа в тому, що здавна на Русі під час останньої вечірки з нареченої знімали волю, тобто стрічку, що носять дівчини до заміжжя Глава «Пісні» буквально виткана з народних пісень, переплетених із плачами, прислів’ями й загадками, уміло обробленими Некрасовим.
У примітках до цієї глави можна знайти інформацію про те, що ці пісні, поряд з іншим фольклорним матеріалом, були зібрані Рибниковим, Шийному, Барсовим Є в поемі Некрасова й билина. Це глава про Савелія, богатиря святорусском. Є й легендаа «Про дв великих грішників», що була дійсно складена в Соловецьк монастирі. Поет лише розширив і доповнив її.
Є й притча: «Жіноча притча», що розповідають мандрівниці Матрене Тимофіївні Але самим головним, на мій погляд, проявом фольклорної основи поеми є її основна тема — пошуки щасливого. Цей мотив характерний для всього усної народної творчості: він зустрічається й у билинах, і в казках. Пошуки щасливого в народному середовищі змушують мужиків-правдошукачів вислухувати безліч оповідань. Ці оповідання різноманітні по обсязі, змісту й формі. У самому спрощеному виді читач чує їх у главі «Щасливі».
Складніше по складу й більше по обсязі оповідання селянки Матрени Тимофіївни, старости Уласа, селянина Федосея. Однак при всій своїй розмаїтості оповідання персонажів утворять єдине ціле, єдине епічне полотно. Епічний елемент такого бачення миру підсилюється ще й тим, що всі ці оповідання слухаються в більшості випадків всенародно; їхнім миром перевіряють і миром доповнюють. Але героя, що розповідають свої історії, не знеособлюються, а, навпаки, яскраво виділяються. Автор підкреслює їхню індивідуальність, особливі риси, бачить у них особистості. Наприклад, Яким Нагой із села Босово виділяється з маси селян, що є присутнім на святі-ярмарку в селі Кузьминском, не прізвищем, не назвою його села, а проникливістю розуму й талантом народного трибуна. Мовлення Якима про сутність селянства російського служить створенню колективного образа народу. Мовлення Якима й оповідання односільчан про нього слухає вся багатоголоса площа, а разом з нею й сім мужиків-правдошукачів. Поет описує цього селянина очами таких же, як він, орачів, очами етнографа Павлуся Веретенникова: Груди впала, як втиснений Живіт; в очей, у рота Закруту, як тріщини На висохлій землі; И сам на землю-матінку Схожий він…
Портрет селянина намальований фарбами, запозиченими в матері-землі, землі-годувальниці. Від землі й сила Якима Нагого. Цим непоказний на вид мудрий орач схожий на легендарних, міфічних богатирів Із усього вищесказаного можна зробити висновок, що поема Н. А.
— Некрасова «Кому на Русі жити добре» є унікальним збірником народної мудрості, поетичності. Весь цей матеріал був копітко, по слівцю, зібраний багатьма дослідниками й збирачами фольклору. Заслуга поета Некрасова в тім, що він зумів скористатися цим багатством, створивши на його основі народну поему Поема «Кому на Русі жити добре» була задумана автором як епохальний добуток, завдяки якому читач зміг би познайомитися з обстановкою в послереформенной Росії, побутом і вдачами різних шарів суспільства, подібно тому, як декількома десятиліттями раніше інший російський письменник, Н. В. Гоголь, задумував «Мертві душі».
Однак Н. А. Некрасов (як і Гоголь) так і не закінчив свій добуток, і воно стало перед читачем у вигляді уривчастих глав. Але навіть незакінчена поема дає досить повну й об’єктивну картину положення селян, того, чим вони жили й у що вірили після скасування кріпосного права. Це було б неможливо показати без використання фольклорного матеріалу: стародавніх звичаїв, марновірств, пісень, прислів’їв, приказок, примовок, прикмет, обрядів і т.д. Вся поема Некрасова створювалася на основі цього живого фольклорного матеріалу Починаючи читати поему, ми відразу ж згадуємо такий знакомий нам з дитинства казковий зачин: «у деякому царстві, у деякій державі» або » жили-минулого». Автор, так само як і автор народних казок, не дає нам точної інформації про те, коли відбуваються події: У якому році — розраховуй, У якій землі — угадуй…
З перших же рядків Некрасов уживає стійкі епітети, характерні для російських народних казок: сонце червоне, шлях-доріженька, червона дівиця; звірів і птахів автор також наділяє властивостями й рисами казкових звірів і птахів: заєць боязкий, лисиця хитра, ворон — птах розумна й т.п. І вуж зовсім казковим атрибутом є скатертина-самобранка, подарована мужикам мовець пташкой-пеночкой. Часто в билинах і казках використовуються повторювані словосполучення, приповідки, рефрени.
Є такий рефрен і в поемі Некрасова: …Кому живеться весело, Привільно на Русі? Цей рефрен ще й ще раз підкреслює головну тему всього добутку: пошуки щасливого на Русі Важливою частиною фольклорної основи поеми «Кому на Русі жити добре» є згадування марновірств, прикмет, забутих зараз, але дбайливо зібраних письменником і включених у поему. Наприклад, незважаючи на те що двадцяте століття на носі, селяни як і раніше звалюють те, що вони заблудилися, на лісовика: Ну лісовик, жарт славну Над нами подшутил! Ніяк адже ми без малого Верст тридцять відійшли!… Односільчани Матрени Тимофіївни (гл.
«Селянка») причину неврожаю бачать у тім, що вона … Сорочку чисту Надягла врождество. Але й сама героїня вірить у прикмети й по одній з них «у рот яблука до Спасу не бере», щоб не вийшло так, що Бог на кару не дасть на тім світлі її померлій дитині Демушке яблучками пограти Взагалі вся глава «Селянка» написана на основі пісень, багато хто з яких зачаровують нас своєю мелодійністю й щиросердністю: Добре, світле У світі божием! Добре, легко, Ясно на серце Ми йдемо, ідемо — Зупинимося, На ліси, луги Помилуємося, Так послухаємо, Як шумлять-біжать Води весняні, Як співає-дзенькає Жавороночек! Багато прислів’їв і загадки прекрасно гармоніюють із основним сюжетом поеми й вставляються в поему майже без змін: «хвали_ траву в стозі, а пана — у труні», «летить — мовчить, лежить — мовчить, коли вмре, тоді реве», «не гавкає, не кусається, а не пускає в будинок», «розсипався горох на сімдесят доріг» і т.
д. Мовлення багатьох персонажів поеми пестрит народною мудрістю: вона яскрава, афористична; багато виражень нагадують прислів’я. Наприклад: «И радий би в рай, так двері-те де?» Здатність «вставити слово влучне» у мовлення свідчить про творчу обдарованість російського селянина. Савелій Корчагін, Матрена Тимофіївна, Улас Ілліч, семеро мужиків зображуються в епопеї не тільки як знавці фольклору, але і як учасники створення нових варіантів традиційних текстів. Найбільшою творчою обдарованістю володіє Матрена Тимофіївна. Саме в главі про важку частку кріпосної селянки сконцентрований величезний фольклорний матеріал. Дослідниками встановлено, що три чверті тексту глави «До заміжжя», біля половини глави «Пісні» і більше половини глави «Важкий рік» мають установлені фольклорні джерела, а прототипом самої героїні є відома в ту пору олонецкая вопленица Ирина Федосова.
Матрена Тимофіївна, подібно Ірині Федосовой, не тільки зберігає у своїй пам’яті фольклор, але й обновляє його. Пісні, плачі, легенди, прислів’я, приказки уведені в оповідання героїні не заради орнаментальної прикраси. У них виникає образ «багатостраждальної матері російського плем’я, що всевиносить,». Цей образ створений генієм самого народу, він існує у фольклорі незалежно від Матрени Тимофіївни, але в епопеї він показаний через бачення героїні. Узагальнений фольклорний образ виникає поруч із індивідуальним образом «щасливиці».
Ці два образи зливаються один з одним, утворять художню єдність індивідуального й епопейного. У главі «Бенкет на увесь світ» Некрасов також показує творчу активність російського народу. У цій главі зображена остання масова сцена поеми. Народ у цій сцені проявляє найбільшу активність — справляє поминки з Мізинку. Духовна, творча активність вахлаків знаходить своє вираження у відношенні до фольклору, у відновленні відомих фольклорних добутків, у створенні нових.
Вахлакки спільно співаютьють народніі піснні: «Панщиннуу», «Голоднуу», слухаютьють оповіданння «Про холопаа зразковогоого — Якоова вірногоого», легендуу «Про дв великих грішників», пісню солдата Овсянникова. Фольклор тут використовується як вираження народної самосвідомості, що розвивається. І ця творча активність, духовна міць свідчать про те, що «ще межі російському народу не поставлені». Отже, різноманітний фольклорний матеріал у поемі цікавий не тільки як сюжетообразующий компонент, але і як вираження народної психології, народного світорозуміння Навряд чи можливо представити цей добуток окремо від фольклорної основи, а якщо й можливо, те навряд чи це буде по-справжньому некрасовская поема, що, незважаючи на свою уривчастість, робить враження добутку, створеного майстром не тільки російської літературної мови, але й розмовного, просторічного, народного слова. Поставивши мету описати всі шари суспільства Росії, Некрасов досяг її лише частково, але ця частина претендує на звання головної.
Микола Олексійович зумів віртуозно описати побут і вдачі основного класу Російської імперії середини XIX століття, використавши найбагатший фольклорний матеріал