Франц Лефорт у романі «Петро Перший»
У романі «Петро Перший» автор не розповідає читачеві про біографію Лефорта до початку його зближення з юним Петром. Ми зустрічаємося з Лефортом, коли той перебуває вже в дозрілих літах. Він глава німецької колонії на Кукуе, служить у Кремлі, має великий досвід у господарському житті, відмінний психолог, добре розуміє політичний і економічний стан Росії, вірно оцінює співвідношення сил у боротьбі за владу угруповань Софії й Петра. Фактично він представляє інтереси всіх іноземців у Росії: і тих, хто прижився в Росії й розгорнув тут торгівлю й ремісниче виробництво, і тих, хто приїжджав сюди короткочасно, по торговельних справах
Соціально-економічна ситуація в Росії утрудняла господарський розвиток країни. А на Кукуе тільки раз у тиждень бували «хміль і веселощі»; інший час німці завзято трудилися, «будь те купець або простий ремісник». За словами стрільця Овсея Ржова, німцям удалося «усім заволодіти». Льон і пряжу вони скуповували на корені, шкіри скуповували й виробляли так добре, що баби хотіли купувати тільки їхні чоботи. В Архангельську німці зговорилися й не скуповували шовк-сирець у російських купців: «…змусимо їх, московських, торгувати одними постолами».
Якби перемогла Софія, іноземців могли пригнобити. Далекоглядний Франц Лефорт доклав всіх зусіль, щоб зацікавити молодого Петра життям на Кукуе й за кордоном. Дружбі Лефорта й Петра сприяли життєрадісні характери їх обох і любов Петра до Ганни Монс.
Франц Лефорт активно допомагає Петру у формуванні й навчанні Преображенський і Семеновского батальйонів, у плануванні міцності на Яузе.
Реформи в Росії, про необхідність яких час від часу говорили Петру те Лефорт, те Сідней, те Ван Лейден, те Борис Олексійович Голіцин, те Андрій Андрійович Виниус, були вигідні й іноземцям, і Росії. Наприклад, голландці попросили Лефорта запропонувати Петру з’їздити в Архангельськ і подивитися теперішні морські кораблі, для того щоб Петро зрозумів необхідність виходу Росії до Балтійського моря й будівництва власного флоту. Вихід до Балтійського моря дозволив би різко збільшити товарообіг купців, іноземних і росіян. Франц Лефорт був головним радником Петра в боротьбі із Софією: «Тобі віддаю мою шпагу й життя». Після троицкого походу Франц Лефорт жалуваний був званням генерала. «Лефорт став потрібний Петру, як розумна мати дитині». Але увага Лефорта до Петра пояснюється, звичайно, не тільки меркантильними міркуваннями. А. Н. Толстой пише, що Франц Лефорт був постійно біля царя «і, здавалося, сам гаряче його полюбив». «Іноземці озивалися про Лефорте з більшою повагою». Франц Лефорт намагається навчити Петра світським манерам. Наприклад, Петро пов’язує шийну білу хустку, як учив його Лефорт.
У Трійці Франц Лефорт радить Петру виждати, зміцнитися для наступної боротьби, з боярами, а поки — веселитися. В Архангельську Петро усвідомив, як багато треба переробляти в Росії. Йому прикро стало за. загублене раніше час
Після смерті цариці Наталі Кирилівни Петро став «єдиним хазяїном». Це обрадувало його прихильників. Франц Лефорт і Меншиков вирішили сказати Ганні Монс, «щоб більше не ламалася, далася б цареві беззавітно… Так треба…»
У першому поході на Азов (1696 рік) Лефорту довірений командування частиною сил росіян. Петро, Лефорт, Меншиков були на першому кораблі каравану з військами, що пливе на південь. «Лефорт дивувався розкоші й величі ріки…» Він радив Петру найняти іноземних інженерів для освоєння великих просторів. Петро, Лефорт, Головін і Меншиков не мали військового досвіду й спочатку зневажили радою генерала Гордона припинити облогу Азова. Франц Лефорт спохватився перший і «не раз намагався схилити Петра зняти облогу».
Лефорт, хоча й обговорював з Петром «розшук» у справі про стрільців, але в стратах стрільців участі не прийняв, відговорившись тим, що на його батьківщині це не прийнято. На Кукуе Франц Лефорт був душею й серцем колоністів. Він піклувався й про будівництво в колонії,
І про людей. Коли вмер Иоганн Монс, він допоміг сім’ї Монсов «грошима й турботами». Він організовував бали, жартував, .був весел, привітний, радувався людям
Незадовго перед смертю Франц Лефорт з гордістю розповідає іноземним посланникам про Росію, про її великий економічний потенціал. Оптимізм, бажання позбавити людей від похмурих думок яскраво виявилися при кончині Лефорта. Він наказав музикантам грати й сам «зірвався з постелі, та й. заскакав…» На восьмий день після смерті Лефорта приїхав з Воронежа Петро: «Горі, горі. Думали одним розумом». Меншиков після смерті Лефорта відразу був жалуваний генерал-майором і губернатором псковським: «Було в мене дві руки, залишилася одна…» Особистість Лефорта робить сильне враження на читача