Герой часу в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти»

Твір по літературі: Герой часу в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти», написаний в 1861 році, по праву вважається одним з відомих добутків великого романіста. Тургенєва завжди відрізняло дивне вміння побачити, розпізнати героя епохи, відчути настрій суспільства. Роман «Батьки й діти» не став виключенням. У той час, коли він створювався, у країні йшла завзята суспільно-політична боротьба між різночинцями-демократами й ліберальними дворянами.

І ті, і інші розуміли необхідність проведення реформ, але ставилися по-різному до їхнього проведення. Демократично настроєна молодь виступала за корінні зміни в Росії, ліберали віддавали перевагу шляху поступових реформ. У результаті в російському суспільстві відбувся розкол: на одній стороні були революціонери-демократи, на іншій — ліберали Письменник вірно помітив цей процес і відбив його у своєму добутку, Він вирішив звернутися до початків протистояння — кінцю 50-х років. Не випадкова дія роману відбувається в 1859 році. Саме в цей час почалася ворожнеча між закордонним ліберальним «Дзвоном» Герцена й демократичним «Сучасником Чернишевського й Добролюбова, або між «батьками» і «дітьми». Єдиним представником «дітей» у романі є Базарів. Аркадій Кірсанов, що вважає себе його учнем, зовсім не бачить, що базаровские ідеї йому далекі. Ситників і Кукшина, також переконані у своїх прогресивних ідеях, є, по суті, злою пародією на нігілістів.

Образ Базарова далеко не однозначний. Він безсумнівно є видатною особистістю, що володіє, насамперед, широкими пізнаннями в природничих науках. Він звик трудитися й не мислить свого життя без праці, що дає йому самостійність і незалежність. Його поводження й мовлення інший раз переростають в «безмірну гордість» і самолюбство. «Коли я зустріну людини, що не спасувала б переді мною, тоді я зміню свою думку пр самому себе». Базарів ставить себе дуже високо. «Ситникови нам необхідні. Мені,… мені потрібні подібні дурні.

Не богам же… горщики обпалювати!..» Базарів, подібно многим передовим людям кінця 50-х — початку 60-х років, був матеріалістом. Філософію, релігію, дворянську культуру він називав «романтизмом, нісенітницею, гнилизною». Відносини між чоловіком і жінкою зводяться в нього до фізіології, мистецтво — до «мистецтва робити чи гроші ні більше геморою». Він сміється над «таємничим» поглядом між чоловіком і жінкою, пояснюючи це анатомією ока. Йому зовсім далекий мир прекрасного, він вірить лише в те, що перевірено досвідом З подібного відношення до життя й бере початок смілива філософія Базарова, що полягає в тотальному запереченні будь-яких підвалин і принципів, на яких базується людське життя. Інакше кажучи, життєвою філософією героя є нігілізм.

«Нігіліст — це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає на віру жодного принципу, яким би повагою не був оточений цей принцип», — заявляє Аркадій, явно зі слів Базарова. Найбільше яскраво й повно погляди Базарова відбилися в суперечках з Павлом Петровичем Кірсановим, переконаним лібералом і лютим супротивником нігілізму. У питанні про характер перетворень у Росії Базарів коштує за рішуче ламання сформованої системи. Замість він нічого не пропонує. Втім, про це він і не думає. «Це вже не наша справа… спершу потрібно місце розчистити». На його думку, дворянство, «аристократишки» уже зіграли свою роль, їхній час пройшло, як і час усяких «принципів».

Мистецтво, релігія, природа, мир прекрасного — все це чужо Базарову. «Природа — не храм, а майстерня». «Рафаель гроша мідного не коштує». До людини він ставиться як до біологічного організму: «Всі люди схожі один на одного як тілом, так і душею». Він упевнений, що «моральні хвороби», подібно «хворобам тілесним», цілком лікуються, тому що викликані «потворним станом суспільства»: «Виправте суспільство, і хвороб не буде».

Особливе відношення в героя до російського народу. З одного боку, він з гордістю говорить, що вміє з ним розмовляти, а його «дід землю орав». З інший, — виражає глибоке презирство до патріархальності й неуцтва народу. Базарів так само далекий від народу, як і Павло Петрович. Ідейні позиції героя розкриваються в суперечках з його опонентом Павлом Петровичем Кірсановим в 4, 6 і 7, 9 главах; в 10 главі розгортається основна суперечка — сутичка Базарова з Павлом Петровичем, із всіх суперечок перший виходить переможцем До зустрічі з Одинцовій ніщо не може похитнути базаровские переконання. Тільки після 14 глави, де відбувається знайомство Базарова з Ганною Сергіївною й починає розгортатися любовна колізія, у герої починають відбуватися зміни.

Базарів жагуче закохується й тим самим прилучається до того духовного миру, що донедавна заперечував. Життя виявляється значно складніше його побудов. Він намагається заглушити своє почуття, але з обуренням зауважує в собі той самий «романтизм», що сам висміював в інші. Тургенєв змушує свого героя потерпіти фіаско в любові. Його почуття переросло в пристрасть — «сильну, важку», «схожу на злість». Разом з тим він жодного разу не роняє себе й після невдалого визнання відразу їде, не принижуючись до положення відкинутого закоханого Нерозділена любов почасти зруйнувала ідейні переконання Базарова. Він упадає в песимізм, ніде не може знайти собі місця. Але як людина величезної сили волі, вона намагається побороти в собі романтика, взяти себе в руки, але йому не вдається стати таким, яким він був до зустрічі & Одинцовій.

Втративши сенс життя, потерпівши фіаско в любові, поступившись багатьма своїми переконаннями, герой наприкінці роману вмирає, але не як нігіліст, а як звичайна людина. Перед особою смерті проявляється до кінця незвичайна сила цієї натури. Писарєв писав: «Умерти так, як умер Базарів — однаково, що зробити великий подвиг». Таким чином, Базарів показаний Тургенєвим як неабияка особистість.

Він розумніше, сильніше, ніж исповедуемая їм теорія. Його смерть не є смертю багато в чому потрібного Росії людини, це смерть його переконань. Базарів не потрібний як нігіліст, але необхідний як сильна, титанічна особистість, у якій були живі вічні людські цінності У романі «Батьки й діти» И. С. Тургенєв описує російське суспільство 60-х років. У цей час у Росії особливо загострилися протиріччя між революційними демократами, яких представляли різночинці, і ліберальними дворянами. Тургенєв описує також новий суспільний рух — нігілізм Нігілісти — це люди, що заперечують авторитети й ідеали, що не приймають на віру нічого, що не підтверджено реальними фактами.

Вони протистоять лібералам. Їх ціль — місце розчистити, зламати існуючі порядки, щоб потім побудувати на рівному місці нові. Але, заперечуючи й ламаючи старе, нігілісти не пропонують нічого замість. Їхнє завдання — зламати, а вуж творити будуть інші Головний герой роману, Євгеній Базарів, є представником цього плину. Він син полкового лікаря, парубок, що закінчив університет, що захоплюється природничими науками й медициною, у яку, втім, він і сам не вірить. Автор показує Базарова у відірваності від однодумців. Його мнимі учні — Аркадій і Ситників — не є самостійними носіями ідей нігілізму: перший лише захопився модним рухом, не розділяючи повністю його ідей, а другий і зовсім клоун, що копіює всі, перед чим схиляється.

Ідеї Базарова розкриваються в протиріччях із дворянським середовищем, у яку автор поміщає свого героя Уже при описі зовнішності героя помітна його відчуженість від дворян. Євгеній одягнений в «балахон», «одежонку», немислиму для аристократа, він не носить рукавичок, а його рука — червона рука трудівника, а не пещена ручка дворянина. Базарів дійсно любить праця. Протягом усього роману він постійно зайнятий, займається медициною, ставить досвіди… Базарів відрізняється від дворян не тільки одягом, але й своїми манерами. Він дуже недбалий у відносинах з навколишніми.

Наприклад, парубок може дозволити собі розмовляти, потягуючись, із дворянином, батьком свого друга, з людиною, який ледь знає. І ця неввічливість проявляється у всьому, доходячи часом до брутальності Базарів упевнений у собі. За його словами, він сам себе виховав і дуже цим пишається. Він ставить себе вище інших. «Коли я зустріну людини, що не спасувала б переді мною, тоді я зміню думку пр самому себе». Він не визнає ніяких принципів і не поважає переконання інших людей.

Йому абсолютно байдужне відношення до нього навколишніх. «Теперішня людина про це не повинен піклуватися», — говорить він Відношення Базарова до суспільних питань проявляється в його суперечках з Павлом Петровичем Кірсановим, відставним полковником, що живе в селі, переконаним аристократом і лібералом Базарів уважає, що будь-який інститут у Росії заслуговує самого «повного й нещадного заперечення», що дворянство — віджилий клас, нездатний до дії. За дворянами немає майбутнього, вони не здатні вести Росію вперед. Євгеній — переконаний матеріаліст, і головний критерій для нього при оцінці чого б те не було — корисність. Усе, що не приносить відчутної, матеріальної користі, він уважає «романтизмом, нісенітницею, гнилизною, мистецтвом». Тому він заперечує релігію, сім’ю, шлюб, родинні відносини.

Йому нічого не варто виїхати від батьків через три дні після трирічної розлуки, незважаючи на те що, як він говорить, він їх любить. Герой заперечує любов, пояснюючи відносини між чоловіком і жінкою лише фізіологією, заперечує культуру У Базарова особливе відношення до народу. З одного боку, він працює й живе заради народу, заради суспільної користі, а з іншого боку — він зізнається Аркадію, що зненавидів би того мужика, заради блага якого йому б довелося «зі шкіри геть лізти». І сам же лікує цього мужика Відношення народу до героя теж двойственно. З одного боку, коли Базарів з’являється в ролі гостюючи в будинку Кірсанових, слуги приймають його за «свого брата, не пана», незважаючи на те, що він «не потурав їм і обходився з ними недбало». З іншого боку, коли Євгеній у себе будинку й з’являється в ролі пана, його спроби бесід з мужиками приводять до того, що останні приймають його за «блазня горохового». У романі Базарів і його ідеї проходять випробування любов’ю. Закохавшись у Ганну Сергіївну Одинцову, багату вдовую поміщицю, розумний і гарну, герой, що завжди заперечував любов і романтизм, що вважав, нісенітницею, сам став зі сказом зауважувати в собі романтика. Він дійшов до того, що зізнався у своєму почутті, але зазнав невдачі.

Базарів намагався вбити в собі любов, але його нігілізм не мав більше сили над його душею, над його почуттями. Після цього парубок втратив колишню впевненість у собі, став песимістом, його почали відвідувати думки про зміст буття, про його незначність у порівнянні з усім миром… Базарів втрачає колишній інтерес до життя. На нього нападає нудьга. Сама його смерть здається безглуздою.

Так він і сам не очікував її так рано. Перед смертю в герої проявляються всі його кращі якості: мужність, сила волі, ніжність до батьків, поетична любов до Одинцової… У ньому залишається усе менше того, що так відштовхувало від нього. Він починає говорити красиво: «Дуньте на вмираючу лампаду, і вона згасне…

» Його мрії про суспільну діяльність не виправдалися. » Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний…», — говорить він Наприкінці роману Базарів умирає, тому що нігілізм — рух, що зароджується. І невідомо, як виявлять себе молоді отрицатели в майбутньому. Тому герой показаний тільки внастоящем.

У Базарове автор узагальнив багато типових рис різночинців-демократів 60-х років, але письменник перебільшив деякі негативні риси свого героя, тому що сам не розділяв ідей нігілістів. Зрештою, сам Тургенєв уже не знав, любить він або ненавидить свого героя