Писарєв у своєї юнацької, але блискучій статті про Обломове приділяє набагато більше місця психологічній критиці
«Думка Гончарова, — говорить він,- проведена в його романі, належить всім століттям і народам, але має особливе значення в наш час, для нашого російського суспільства. Автор задумав простежити мертвущий, згубний вплив, що роблять на людину розумова апатія, приспання, що опановує помалу всіма силами душі, що охоплює й сковує собою всі кращі людські, розумні рухи й почуття
Ця апатія становить явище загальнолюдське; вона виражається в найрізноманітніших формах і породжується самими різнорідними причинами; але скрізь у ній відіграє головну роль страшне питання — навіщо жити? до чого трудитися? — питання, на який людина часто не може знайти собі задовільної відповіді. Це недозволене питання, цей незадовільний сумнів виснажують сили, гублять діяльність: у людини опускаються руки, і він кидає працю, не бачачи йому мети. Один з обуренням і жовчю відкине від себе роботу, іншої відкладе її убік тихо й ліниво; один буде рватися зі своєї бездіяльності, обурюватися на себе й на людей, шукати чого-небудь, чим можна було б наповнити внутрішню порожнечу; апатія його прийме відтінок похмурого розпачу; вона буде перемежовуватися із пропасними поривами до безладної діяльності й все-таки залишиться апатією, тому що відніме в нього сили діяти, почувати й жити
В іншого байдужість до життя виразиться в більше м’якій, безбарвній формі; тваринні інстинкти без боротьби випливуть на поверхню душі; завмруть без болю вищі прагнення, людина опуститься в м’яке крісло й засне, насолоджуючись своїм безглуздим спокоєм; почнеться замість життя животіння й у душі людини утвориться стояча вода, до якої не торкнеться ніяке хвилювання зовнішнього миру, що не потривожить ніякий внутрішній переворот
У цьому другому випадку є апатія покірна, мирна, усміхнена, без прагнення вийти з бездіяльності; це обломовщина, як назвав її Гончарів; це хвороба, розвитку якої сприяє й слов’янська природа, і життя нашого суспільства».
***
З особливим задоволенням привів я деякі рядки зі статті Писарєва, із приводу якої, до речі зазначити, сам Гончарів говорив, що вона — краще із усього написаного про його роман, тому що в цих рядках прекрасно зазначена складність елементарного по виду обломовского типу. Насправді його можна розглядати із трьох точок зору, не говорячи вже про художню: патологічної, історичної й етнографічної. Обломів, по-перше, хворий, по-друге, він — поміщик і пан, у третіх, він — російська людина, у якому давно відзначена «improductivitee slave», слов’янська непродуктивність, виразилася особливо рельєфно.
Можна було б дивуватися тому, що хвороба Обломова не була ще до цієї пори відзначена нашою критикою [Крім невеликої статті г-на Дриля в «Юридичному віснику».], якби не одна обставина, а саме: коли в нас була теперішня критика — тоді не думали про нервові хвороби, а лише про суспільний зміст розглянутого літературного явища до останнього. Тепер же, коли нервові хвороби залучають до себе загальна увага й у більшому або меншому ступені в головних своїх рисах відомі кожній освіченій людині, у нас немає критики в щирому змісті цього слова. Хвороба Обломова очевидна; вона впадає в око навіть при поверхневому читанні роману; мало того, ми можемо простежити неї від перших проявів до останнього паралічного удару, сведшего бедного Іллю Ілліча в могилу. Керований чуттям художника, Гончарів намалював дивно вірну «історію хвороби» свого героя з такою обґрунтованістю, який міг би позаздрити будь-який доктор «нервових і щиросердечних хвороб». Хвороба Обломова не є апатія (нечутливість), як думав Писарєв, але абулія, тобто безвільність — одна з найпоширеніших хвороб нашого часу
Здорові нерви — міцні нерви, в Обломова ж вони настільки слабкі й дратівливі, що досить найменшого поштовху, щоб на очах його з’являлися сльози. Він плаче, зустрічаючи Штольца, плаче, слухаючи спів і гру Ольги, плаче, усвідомлюючи своє безсилля довести свій роман до благополучного й необхідного кінця. Одні ці сльози вже з достатньою ясністю говорять нам про сильну розбещеність нервових центрів, над якими їхня щира цариця — воля — загубила свою керівну владу. Не менш очевидно, що Обломів зовсім не вміє зосереджуватися ні на якій думці, ні на якому почутті. Його думка нездатна працювати хоч скільки-небудь систематично, наполегливо, послідовно; вона швидко стомлюється, їй потрібно постійно що-небудь нове, щоб удержатися в напруженому стані; вона не працює як думка, а тільки «пурхає» слідом за примхливою уявою, будучи його покорнейшей служницею
«Обломів, — пише Гончарів про свого героя, — була людина років тридцяти двох-трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, з темно-сірими очами, але з відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах особи. Думка гуляла вільним птахом по особі, пурхала в очах, сідала на напіввідчинені губи, ховалася в складках чола, потім зовсім пропадала, і тоді у всій особі тепліло рівне світло безтурботності. З особи безтурботність переходила в пози всього тіла, навіть у складки шлафрока».
Ознаки хворобливого щиросердечного стану Обломова розкидані на кожній сторінці роману. Йому не просто не хочеться працювати, а він боїться роботи, як боїться людин зануритися в холодну воду, як боїться він майбутніх фізичних борошн
«Сама серйозна форма цієї хвороби волі — це атонія», щиросердечна млявість, що переглядає у всіх учинках людини. Щодня він спить на кілька годин більше, ніж треба, прокидається сонний, ледачий; знехотя, позіхаючи, приймається за свій туалет і проводить за ним багато часу. Йому «не по собі, не хочеться прийматися ні за яку роботу. За що б він не узявся, він все позіхає, холодно, апатично, ліниво». Лінь проступає в нього на особі; на ньому можна прочитати нудьгу, знемогу; вираження якесь невизначене, мляве й разом з тим стурбоване… Ні сили, ні виразності вдвижениях.
«Основна лінь нітрохи не виключає хвилинних спалахів енергії. Дикі, нецивілізовані народи бояться не надмірної напруги сил, а правильно організованої, безперервної праці, що у результаті поглинає набагато більше енергії; постійне, хоча б навіть невелика витрата енергії виснажує зрештою сильніше, ніж великі витрати, відділені одна від іншої довгими проміжками відпочинку… Тільки в такому зусиллі, помірному, але безперервному, і живе щира плідна енергія; це настільки вірно, що всяка праця, раз він віддаляється від цього типу, може вважатися ледачою працею. Саме собою зрозуміло, що безперервна праця має на увазі сталість напрямку, тому що енергійна воля виражається не стільки в часто повторюваному зусиллі, скільки в тім, щоб всі сили розуму були спрямовані до однієї й тій же меті» (Ж. Пейо. «Виховання волі»).
На миттєві спалахи енергії Обломів був безсумнівно здатний, хоча б і під сильним чужим впливом. Він зумів навіть «завоювати» серце Ольги, але, як справедливо помітив ще Н. Ротшильд, великий фахівець у галузі завоювань, — «придбати не важко, набагато сутужніше удержати придбане». Цього Обломів не міг і не вмів. Для втримання потрібні систематичні зусилля; все-таки зусилля, на які тільки був здатний Ілля Ілліч, вражають своею розкиданістю