Гончарів. Його життя й літературна діяльність. (Обломів Гончарів И. А.) — Частина 5

Широкі натури росіяни, Нашої правди ідеал Не влазить у форми вузькі Юридичних початків. Навіть розходження між західною й російською історією бачать насамперед у тім, що західна людина спрямовує всі зусилля свого духу на придбання права, росіянин же людина «плювати хоче на усі права» і мріє про життя «по^-божі». Не буду піднімати питання, чи гарні всі вищезгадані чи якості ні. Важливо відзначити в них чортові обломовщини. Уже Обломову дійсно ніякої справи не було до юридичних початків: ніякого, навіть слабкого, подання про свої права, права особистості, громадянина, він не мав. Це чисте заперечення всякої гражданственности — кінцевий ідеал усяких опростителей. Навіть органічний песимізм, що сидить в Обломове, що не дозволяє бачити який би те не був зміст у який би те не було діяльності, як не можна краще відповідає його натурі. До довершення всього, м’якосердя, добродушність, щиросердечна лагідність змушують завжди віддавати перевагу моральність легальності. Мені доводиться вибачитися за те, що я так довго зупинявся на характеристиці Обломова. Але я гадаю, що з’ясування цього типу так само важливо й необхідно для розуміння Гончарова, як Печорина й Демона — для Лермонтова, Рудина — для Тургенєва, і т.д. Багато свого вклав Гончарів у створення Адуева-Племінника, почасти Райського, але Обломів — найближчий йому характер, саме родинне створення його генія. Він сам зізнається в цьому, і не повірити йому навіть при поверхневому, тобто єдино доступному для нас знанні його життя — неможливо. Це не виходить, що Гончарів і Обломів — двійники. Гончарів ширше, складніше. У його характері чимало таких елементів, які суперечать чистому й художньо спрощеному образу Іллі Ілліча. Свідомість необхідності роботи було в ньому глибше, искреннее. Він не тільки примирився з вимогами культурного життя, але й визнав їх за добре. У процесі своєї творчості, підкоряючись художньої необхідності синтезу, узагальнення, Гончарів витягнув все життя свого героя в одну лінію, підкоривши його одному загальному початку, додавши йому не тільки пануюче, але й виняткове значення. Це й дало йому можливість поставитися до Обломову хоча й з безсумнівною любов’ю, мабуть, навіть пещенням, але все-таки як до типу відживаючий, якщо навіть не віджилий свій час. Сам він був ширше, новее, із задатками діловитого майбутнього в собі. Але корінь у тім і іншому випадку — той же самий