Гончаров і «натуральна школа»: крапки перетинання й розбіжності. (Перша частина роману.) Російська література 40-х років 19 століття найбільше креативно виявила себе, відбиваючи культурно-політичну ситуацію в країні. Як відомо, люди творчості найбільше гостро й жваво здатні відчути проблему й передати її в найменших нюансах; їхнього добутку відкривали людям ока на щире положення дів і сприяли кращому розумінню складних характерів і образів. Такою людиною був і Гончаров. Обстановка в Росії, безумовно, глибоко запала в його вразливу душу й дала багату їжу для міркувань, які автор не преминув виплеснути на папері. Гончаров зволів проігнорувати стандартність класики жанру й викинув свій шедевр у вкрай оригінальній манері — некому подобі прозаїчної драми з елементами сатири. Джерелом натхнення йому послужила творчість прихильників «натуральної школи»; багато хто її підвалини він впровадив у свій роман. На основі прочитаної першої частини роману я можу припустити, що крапок перетинання концепцій натуральної школи й позицій автора — три Разом Обломов і Захар являють собою узагальнений портрет більшої маси Росії — російського кріпосництва. Натуральна школа на те й натуральна, щоб дивитися не поверхово, а вдивлятися вглиб, у темні, мало ким зрозумілі сторони життя. Також однієї з її цілей є воля й рівноправність; у романі це ілюструє наочний приклад відносин Обломова і його слуги.
Хоча перший формально належить до дворянського стану, але по суті своєї він чимсь навіть схожий із Захаром. Мені здається, Обломову важливий не його соціальний статус, а моральна відмінність від інших бояр. Він ставить себе на сходинку над усе людства, що метушиться, як мурашник. Його духовний рівень надзвичайно високий; його погляд — це погляд на життя самого Гончарова. Відповідно до принципів натуральної школи, тодішнє життя суспільства -суєта суне, що активно прикрашається флером необхідності й важливості. Суспільна тематика, передана Гончаровим, захоплює більше широке коло, чим коло звичайних соцнаблюдений; завдяки цьому послідовників натуральної школи не безпричинно обзивають грязефилами — тими, хто не боїться представити життя в неї щирому форматі Автор підносить це трохи сатирично, з гумором. Щоб познайомити читача з головним героєм, він улаштовує своєрідний парад другорядних персонажів, щоб підкреслити голу натуру суспільства. ніс, Що Суне свій, куди треба й не треба літератор Пенкин, переконаний кар’єрист Судьбинский, спекулянт Тарантьев, безлике поріддя маси Алексєєв і світське левеня Волков — відбиття суспільства дев’ятнадцятого століття в природному їхньому прояві.
Будучи пропаленим філософом, Обломов подумки сміється над усіма ними, і вирішує, що заради їхніх суєтних турбот йому не варто вставати з дивана. Гончаров спроецировал себе у власний роман, зайнявши місце спостерігача, описуючи погляд з боку. Ще один важливий момент настільки шанованої Гончаровим натуральної школи — метафизичность і схований зміст. Автор вживил глибоко в тканину роману голос протиріччя, що знищує його однозначне тлумачення.
При випадному прочитанні ми бачимо ілюзію розкриття всіх карт автором; але насправді це не більш ніж дотепна провокація; усе складніше, ніж здається. Читання між рядків — мудрий шлях розуміння цього добутку. На перший погляд Обломов здається нам ледачим слиньком, нічого особливого із себе не представляє. «Не людина, а солома», — як сказав Тарантьев. Але якщо глянути глибше, те помітно, що авторський Обломов — центрова фігура сюжету, що виділяється загадковою значущістю серед інших — абстрактних фігур тієї Росії Але якщо є перетинання, тобто й розбіжності. Гончаров, безсумнівно, багато чого почерпнув з натуральної школи, але в нього була й чисто власна думка Натуральна школа припускає адекватне подання про світ і повний відхід автора з добутку; Гончаров же відійшов від цього постулату, зробивши Обломова тим собою, яким він був у думках. Це, звичайно, природно — у кожному персонажі живе часточка автора. Але Гончаров іноді надто яро обіляє Обломова, ища виправдання його млявості й апатії, начебто намагаючись захистити свою внутрішню сторону.
Він — адвокат самого себе, тої натури, що надійно схована від навколишніх. Воістину, «Обломов» — це шедевр. Звичайно, не без деяких вад — але, як відомо, немає на Землі досконалості. Є в ньому й частка плагіату — оскільки улюбленим письменником Гончарова був Гоголь, те й характеристики основних персонажів першого були запозичені в другого. По моїх особистих спостереженнях, Тарантьев — подоба Ноздрева, Обломов має загальні риси з Маниловим, а Штольц — гончаровский Чичиков.
(Думаю, оригінальний Чичиков досяг би якостей Штольца, якби Гоголь закінчив трилогію «Мертві душі»).