Грибоєдов і його комедія «Горе від розуму» Успіх комедії «Горе від розуму», що з’явилася напередодні повстання декабристів, був надзвичайно великий. «Грому, шуму, замилуванню, цікавості кінця ні» —так охарактеризував сам Грибоєдов атмосферу, що створилася. За словами Пушкіна, комедія зробила неописану дію й поставила Грибоєдова поряд з першими нашими поетами. При цьому сучасники повною мірою відчували соціально-політичну актуальність комедії, сприймаючи її як злободенний добуток нової літератури, що зароджувалася в Росії Сюжет комедії склав драматичний конфлікт шляхетного й волелюбного героя з навколишньою його реакційним середовищем. Після Вітчизняної війни 1812 року боротьба нового зі старим гостріше всього виражалася у формі саме такого відкритого зіткнення, яке зображено в «Горе від розуму». Сам Грибоєдов у відомому листі П. А. Катенину із граничною ясністю розкрив зміст і ідейний зміст драматичної колізії, покладеної в основу п’єси;»…У моїй комедії 25 дурнів на одну розсудливу людину; і ця людина, зрозуміло, у суперечності із суспільством, його навколишньої, його ніхто не розуміє, ніхто простити не хоче, навіщо він трошки вище інших».
Грибоєдов запам’ятав в «Горе від розуму» целую галерею людських портретів, які в сукупності становлять щирий, нічим не прикрашений огидний вигляд кріпосницького суспільства з його паразитизмом і своєкорисливістю, чванством і лакейством, мракобіссям і моральним розтлінням. У цьому світі без тіні зніяковілості міняли кріпосних рабів на борзих собак, явним грабіжництвом добували багатства й почесті, «розливалися в бенкетах і в марнотратстві», а ученье вважали «чумою», злобливим і вогненебезпечним винаходом «окаянних вольтерьянцев». Люди цього жорстокого миру жили по завітах і преданьям «минулого століття» — «століття покірності й страху». Ідеалом людини був для них щасливий вельможа блаженних феодальних часів — дядько Фамусова, Максим Петрович, що досяг «ступенів відомих» завдяки своєму безсоромному раболіпству й блазенству при царському дворі Типичнейший представник цього миру — Фамусов — войовничий мракобіс, ханжа й деспот, що загрожує своїм рабам сибірською каторгою.
Під стать Фамусову всі його родичі, приятелі й гості. Не є винятком і настільки суперечлива фігура, як Софія Павлівна Фамусова. В образі полковника Скалозуба Грибоєдов відтворив тип аракчеевца, тупого, самозакоханого й неосвіченого «героя» плац-парадних навчань, шагистики й кийової муштри, заклятого ворога вільної думки. Цей «хрипун, удавленник, фагот, сузір’я маневрів і мазурки», що ганяється за чинами, орденами й багатою нареченою, втілює в собі дух реакційного «пруссацтва», що штучно насаджувалося царатом у російської армії й викликало ненависть усього передового офіцерства, що зберігало суворівські й кутузовские традиції (у чорновій редакції «Горя від розуму» Скалозуб сам говорить про себе: «Я — школи Фрідріха…»). Різко обкреслені й всі інші персонажі панської Москви, виведені в «Горе від розуму»: владна бариня-кріпосниця баба Хлестова, графині Хрюмини. князівське сімейство Тугоуховских.
Загорецкий — світський шулер, шахрай і донощик, за всім даними — таємний агент політичної поліції. Репетилов — «душу» дворянського суспільства, блазень, пліткар і пустодзвін, що затесався, щоб не відстати від моди, у крутий якихось псевдолиберальних базік. Платон Михайлович Горич, у минулому приятель Чацкого, людина занепалий, інертний, що внутрішньо примирилася з фамусовским миром Як свій прийнятий у цьому світі й «безрідний» секретар Фамусова — Молчалин. У його особі Грибоєдов створила винятково виразний узагальнений образ негідника й циніка, «низькопоклонника й ділка», поки ще дрібного негідника, що зуміє, однак, дійти до «ступенів відомих». Вся його лакейська «філософія життя» розкривається в знаменитому визнанні: Мені заповів батько: По-перше, догоджати всім людям без изъятъя — Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була Галерея типових образів стародворянской панської Москви містить у собі й тих, хто в комедії безпосередньо не діє, але тільки згадується у випадних характеристиках, які дають їм діючі особи.
У їхньому числі такі яскраві, закінчені образи, як «черномазенький» завсідник всіх балів і обідів, і кріпосник-театрал, і мракобісний член «Ученого комітету», і небіжчик камергер Кузьма Петрович, і впливова баба Тетяна Юріївна, і нахабний «французик з Бордоіль», і клубні друзі Репетилова, і багато хто інші — аж до княгині Марьи Алексевни, охоронниці суспільної думки у фамусовском світі. Всі ці особи не з’являються на сцені, але проте мають досить важливе значення для розкриття змісту комедії «Гope від розуму», звичайно, залишається одним із шедеврів караючої соціальної сатири. Але справжня сатира не буває однобічної, тому що письменник-сатирик, якщо він стоїть на передових ідейно-художніх позиціях, завжди викриває зло й пороки в ім’я добра й доброчесний, в ім’я твердження якогось позитивного ідеалу,.- суспільного, політичного, морального. Грибоєдов в «Горе від розуму» не тільки викрив мир кріпосників, але й затвердив свій позитивний ідеал в образі єдиного щирого героя п’єси — Чацкого. Грибоєдов створив типовий образ «нової людини» — суспільного протестанта й борця — у типових обставинах його історичного часу. Він показав, як планомірно й нестримно, усе більше й більше загострюючись, наростає протиріччя головного героя, Чацкого, з фамусовским суспільством.
Це суспільство віддає Чацкого анафемі, що носить характер політичного доносу: Чацкого повідомляють привселюдно баламутом, карбонарієм, людиною, що заміряється на «законний» державного й суспільного лада. А потім і зовсім голос загальної ненависті поширює мерзенну плітку про божевілля Чацкого. Грибоєдов у своїй комедії торкнувся й викрив у дусі соціально-політичних ідей декабризму широке коло зовсім конкретних явищ суспільного побуту кріпосницької Росії. Злободенний зміст грибоедовской критики сьогодні, звичайно, не відчувається з такою гостротою, з який він відчувався його сучасниками. Але у свій час комедія пролунала саме злободенно.
І питання дворянського виховання в «пансіонах, школах, ліцеях», і питання про «ланкарточних взаємні навчання»; і дебати про парламентський лад і реформу судочинства, і окремі епізоди російського громадського життя, що знайшли відбиття в монологах Чацкого й у репліках гостей Фамусова,- все це мало саме актуальне значення.