Громадянська війна в романах А. А. Фадєєва «Розгром» і М. А. Булгакова «Біла гвардія»
Про цілях і змісті Цивільної воїни зараз говорять і пишуть багато хто. Причому думки існують самі різні. Але завжди залишаться книги тих, хто жив і спілкувався з людьми, що безпосередньо брали участь у перипетіях Громадянської війни. Вони навряд чи покривлять душею, описуючи події, які стосувалися їх самих
Усе, що відбувається на білому світлі, творять люди. Для того щоб зрозуміти, що штовхає людей на ті або інші дії, необхідно спробувати проникнути у свідомість людини, спробувати розібратися в тих хитросплетеннях людських дум і думок, що існували в той страшний і неспокійний час. А неоціненну допомогу в цьому нам зроблять романи А. Фадєєва «Розгром» і М. Булгакова «Біла гвардія».
У душі Левинсона, героя фадеевского роману «Розгром», живе світла мрія про добру, прекрасну й могутню людину. Саме таким повинен стати людина, породжений революцією. І тому заради великої ідеї можна допустити багато чого: відібрати худоба в бідняка корейця (адже заради майбутнього існування його шістьох дітей безстрашно бореться загін партизанів), отруїти смертельно пораненого товариша (інакше не зберегти загін як бойову одиницю), не почути того, про що намагається йому повідати заблудлий у революційних нетрях юнак. Інакше кажучи, морально все, що служить здійсненню революційних ідей. Чи легко Левинсону змінювати власної совісті? Немає. Він випробовує страждає від цього, але тому що він є «людиною особливої породи» (таким про нього думають у загоні), він не зупиняється ні перед чим, головне для нього — виконати наказ більшовицького центра. Але все-таки він не витримує цю роль до кінця. Наприкінці роману, коли від загону залишилася жалюгідна жменька людей (усього 19 чоловік), нерви його не витримують, йому із трудом вдається забутися. Він раз у раз оглядається назад, по звичці ища свого помічника Бакланова. Побачивши, що Бакланова вже ні, що він загинув, Левинсон плаче, і сльози мимоволі котяться по щоках цього «залізної людини».
Але адже Левинсон — герой, непохитний і до фанатизму цілеспрямований. А що ж інші персонажі? Мечик, людина більше слабкий морально, чим Левинсон, не може зрозуміти й прийняти що відбувається. Він розлютований, довідавшись, що Фролова отруїли. Але прояв емоцій даремно. Йому доведеться упокоритися, як упокорилася Варячи, що однаково, з ким бути (вона уступає домоганиям навіть циніка Чижа).
Типовими героями добутків про цієї воїні є селяни, робітники — люди з низів суспільства, які прагнули нарешті-те одержати щось для себе («Хто був нічим, той стане всім»).
М. А. Булгаков представляє нам зовсім інших героїв у романі «Біла гвардія». Два брати й сестра Турбіни є представниками російської інтелігенції, що тисячами ниток (родовою, службових, присягою, вихованням) пов’язана з монархічною Росією. Турбіни — люди честі. Вони нехтують неправду й користь. Для них вірно, що «слова честі не повинен порушувати жодна людина, тому що інакше не можна буде жити на світі». Так говорив шістнадцятирічний юнкер Микола Турбін. А людям з такими переконаннями сложней усього було вступати в часи обману й безчестя. Турбіни змушені вирішувати: з ким іти, як жити, що й кого захищати? На вечірці в Турбиних розмови ведуться про цьому ж. Усі думають, припускають, коливаються. Найважливішими виявляються новини про прибуття в місто сербських полків, грецьких транспортів і дивізій сенегалов. Люди готові вірити всьому. Коли Шервинский, уже порядком захмелілий, повідомляє, що цар Микола не розстріляний, а живий і незабаром з’явиться, усі готові цьому вірити й п’ють за здоров’я государя
Але наступає й той напружений момент, коли полковник Малишев, що зібрав в актовому залі гімназії збройних юнкерів, прямо з огляду розпускає їх по будинках: він не хоче посилати цих молодих хлопців на забій, тому що захищати «порожнечу» і «гул кроків», на його думку, безглуздо. Отут героїв охоплює почуття утоми й приреченості, адже старий мир валить назавжди, а люди збиті з «гвинтів життя» війною
Який же вихід? Відповіді на це питання Булгаков так і не дає. Та й навряд чи міг би дати. Він лише залишає своїм героям надію на торжество справедливості. І звучить наприкінці роману майже що чеховський мотив: «Все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор…» А що ж залишиться?
А поки цей голод, ці борошна, ця кров і страждання поширювалися по всій Росії. І на Уралі, і в Сибіру було неспокійно. Червоні й білі, з непостійним успіхом тіснили один одного, змітаючи всі навколо…
Самий головний висновок, якому можна зробити, прочитавши ці книги,- це те, що Громадянська війна з’явилася глибокою трагедією для всієї Росії, для всіх верств населення. Але що радує нас: ми бачимо в героях і Фадєєва, і Булгакова, незалежно від їхнього соціального стану, політичних переконань, невигубну любов Кродине.