И. А. Гончарів «Обломів» Випробування любов’ю Белокурова С. П., учитель гімназії № 405 Червоногвардійського р-на Санкт-Петербурга Друговейко С. В., викладач кафедри російської мови Спбгу В поетиці світової літератури давно описані два типи жіночності, два типи любові, із часів Платона іменовані «земний» і «небесної»: біблійні Марфа й Марія, пушкінські Ольга й Тетяна…
И якщо перша проявляється в турботах про сиюминутном, тілесному, плотському, побутовому, у пасивному служінні своєму обранцеві, те друга обирає ту «благу частину, що не оніміє в неї» Лк 10 38-42], — роль духовної соратниці й натхненниці.Ця роль Прекрасної Дами, що надихає Іллю Ілліча Обломова на подвиги в ім’я любові, відведена в романі Ользі Іллінською.Прізвище улюбленої Обломова аж ніяк не випадково за самою своєю формою представляють присвійний прикметник, утворений від імені Ілля
За задумом долі, Ольга Іллінська призначена Іллі Обломову — але непереборність обставин розвела їх. Цікаво, що в описі цієї героїні досить часто повторюються слова горда й гордість, що нагадують про іншого персонажа роману, за який вона згодом і вийде заміж, перетворившись із Ольги Іллінською в Ольгу Штольц: «Ходила Ольга з нахиленої небагато вперед головою, так струнко, шляхетно покоившейся на тонкій, гордій шиї; Вона дивилася на нього зі спокійною гордістю; ображена богиня гордості й гніву; в очах самолюбної, гордої Ольги…». Ім’я Ольга (приблизно від скандинавського ‘свята, віщаючи, світле, несуче світло’). Ім’я першої російської святий — княгині Ольги. Філософ Павло Флоренский, що вперше спробував виявити якийсь загальні риси, що поєднують носіїв цього древнього ім’я, писав: «Раз направившись волею до відомої мети, Ольга вся без залишку й без оглядки піде в досягнення цієї мети, не щадячи ні навколишнього, ні навколишніх, ні себе саме, майже до самопожертви. &l;…
&g; В &l;…&g; мить &l;…&g; зізнається Ольгою марність її колишніх задумів і несумірність усього миру, у якому вона жила дотепер, з миром, їй знову открились. Вона не хоче тепер скористатися собою як матеріалом для нового будівництва щиросердечного тіла, і сили її направляються тепер на самоприборкання &l;…&g;. Отут самовідмова є основна риса Ольги» Флоренский П. Імена
— М., 1993. С. 162-163]. Невипадково й створюване повторенням звуків о и л співзвуччя ім’я улюбленої головного героя роману з його власним прізвищем
Весь роман будується навколо спроби пробудження й відродження Обломова любов’ю до Ольги; спроби, змістом якої стає боротьба із самим собою, а метою — подолання Обломовщини у собі самому.Тетяна й Онєгін, Наталя Ласунская й Рудин, Лаврецкий і Ліза Калитина… Зображення любові в російських романах, написаних як до «Обломова», так і в одну з ним епоху, відкриває читачам, що «заважати соединенью двох серць» можуть або фатальні зовнішні обставини («Дворянське гніздо»), або породжені самою епохою найглибші внутрішні протиріччя, що виразилися в якоїсь «неслиянности внутрішніх голосів» героїв («Євгеній Онєгін»), або сукупність того й іншого («Рудин»).
В «Обломове» всі по-іншому. Фатальною перешкодою, приведшим до розриву Обломова й Ольги, виявляється… обломовщина. Що є Обломовщина у любові? Чи не єдиною силою, «рушійної» сюжет роману Гончарова, є любов, вона ж більш ніж що-небудь інше висвечивает риси Обломовщини у герої. Обломів говорить Штольцу, що всередині нього був замкнений «світло», що, не знайшовши виходу, поступово згас. Світло Ольги («святий, світлої») виявив і ті риси внутрішнього вигляду Обломова, повз які читач міг би при інших обставинах пройти, не помітивши в герої «голубиної ніжності», «чесного, вірного серця». Але не тільки цієї риси
Обломів у момент найвищого щиросердечного підйому міркує: «Ах, якщо б випробовувати тільки цю теплоту любові так не випробовувати її тривог! &l;… &g; Ні, життя торкає, куди не піди, так і палить!
Скільки нового руху раптом втеснилось у неї, занять! Любов — преважка школа життя! «. Прокоментуємо ці міркування героя, якщо учні пройдуть повз цього найважливіший для розкриття образа Обломова пасажу
Ольга найменше схожа на обіцяну нянькою в дружин Іллі Іллічу «нечувану красуню Милитрису Кирбитьевну», що, як відомо зі стародавньої народної казки, була не дружиною, а матір’ю богатиря Бови Королевича. Обломів уважав любов своєрідної «обломовской утопією», мріяв буквально зникнути в ній, як в «благословенної Обломовке». Аж ніяк не випадково в мріях, як пише Гончарів, Ілля Ілліч представляє себе гуляющим з Ольгою по саду саме в Обломовке. Міфічна Милитриса Кирбитьевна втілює ідеал дружини-матері, Ольга — дружини-подруги, рівної; для першої можна залишатися улюбленою дитиною, що оточується повсякденною турботою, поруч із інший необхідно безупинно трудитися, з, рости; перша обіцяє бажаний спокій, друга вимагає безперервного руху
«Господи! — викликував Обломів.- Навіщо вона любить мене? Навіщо я люблю її?.. І що це за життя, всі хвилювання так тривоги! Коли ж буде мирне щастя, спокій? «. Тому, на наш погляд, рядки в листі Обломова до Ольги: «Мені до особи спокій, хоча й нудний, сонний, але він знаком мені; а з бурами я не попораюся», — відбивають не слабість героя, а його чесність, уміння відкрите дивитися правді вглаза.
Обломова часто винять у слабовіллі, але відзначимо, що письменник, наділяючи Ольгу ідеальними рисами (згадаємо, що в романі вона є під звуки «s iv»), «інстинктами самосвідомості, самобутності, самодіяльності» Гончарів И. А.
СС. Т.8. — М.
, 1955. С.77], говорить і про її гординю. Новий Пигмалион — Ольга сподівається «виліпити» нового Обломова: «Я думала, що я пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене…». Вона впивалася «роллю дороговказної зірки», не почуваючи й не розуміючи обранця. Вона — діяч, у той час як Обломів — споглядальник. У момент рішучого пояснення, остаточного розриву, коли за «бузок, алея», лист Іллі Ілліча й бракує лише останньої крапки, Обломів викликує: «Візьми мене, як я є, люби в мені, що є гарного».
«Немає…немає… » — відповідь Ольги й вирок Обломовщині. У цій сцені Обломовщина з’являється як самовикривання героя: «Що загубило тебе? Немає ім’я цьому злу. — Є, — сказав він ледве чутно. &l;…
&g; Обломовщина! — прошептав він». Для Гончарова, як зауважує В. А. Недзвецкий, любов — «потреба в такій гармонійній «нормі» поводження, при якій заповітні мрії людини не протистоять його суспільно-практичним турботам і обов’язкам, взагалі, діяльності, але одухотворяють і гармонізують їх собою» Недзвецкий В. А.
«Капитальнейшая річ»: Роман И. А. Гончарова «Обломів» / Література в школі. 1997.
№ 2. С.49].
Таким чином, любов — головна, найважливіша складова «норми» життя, «частина» ідеалу, до якого повинен бути спрямований людина, тому що «щасливої, пронесеної через все життя любові» дано перетворюватися в «могутню буттєву силу, здатну гармонізувати й інші зв’язки людей, не крім і соціального» Недзвецкий В. А. «…Прочитайте цю принадність» («Звичайна історія») / Література в школі. 1998. № 3. С.39].
13 И смішно, і смутно… Приклади того, як не потрібно писати, теперішні «перлини» мовлення «знавців» російської мови. Витримки з письмових робіт абітурієнтів і школярів, фрагменти інтернет-ресурсів — у рубриці Що таке Шукаєш Масажне крісло — .