Ідеальний жіночий характер у поданні И. А. Гончарова
Вона миттю зважила свою владу над ним, і їй подобалася ця роль дороговказної зірки, лучачи світла. И. А. Гончарів Роман "Обломів" вийшов у світло в 1859 році, коли в країні надзвичайно гостро поставав питання скасування кріпосного права, коли російське суспільство вже повною мірою усвідомило згубність існуючих порядків. "Розбирати жіночі образи, створені И. А. Гончаровим, виходить, пред’являти претензію більшим знавцям жіночого серця", — помітив один з найбільш проникливих російських критиків Н. А. Добролюбов. В образі Ольги Іллінською втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але й усе краще, що бачив письменник у російській людині. Ольга не була красунею, не було ні білизни в ній, ні яскравого колориту щік і губ, і ока не горіли променями внутрішнього вогню. Але якби її перетворити в статую, то вона була б статуєю гармонії й грації. Саме в Ользі ми бачимо всі ті риси, які завжди привертали увагу російських письменників у будь-якій жінці: відсутність штучності, красу не застиглу, а живу. Ми можемо впевнено сказати, що Ольга Іллінська продовжує ту галерею прекрасних жіночих образів, що відкрила Тетяна Ларіна, і якими буде захоплюватися не одне покоління читачів. Ольга — чужа у своєму середовищі. Але в ній є й розум, і рішучість, щоб відстоювати право на свою життєву позицію. Саме Ольгу Обломів сприйняв як втілення того ідеалу, про яке мріяв. Відносини головного героя роману з Ольгою дозволяють нам глибше зрозуміти характер Іллі Обломова. Що ж бачить Ольга в Обломове? Спочатку хвороблива нездатність цієї людини до дії запалює в ній бажання допомогти гарному, але слабовільній людині. Вона цінує в Обломове розум, простоту, довірливість, відсутність всіх тих світських умовностей, які також далекі і їй. Вона почуває, що в ньому немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву й співчуття. Ольга видніється, що "вона вкаже йому ціль, змусить полюбити все те, що він розлюбив… Він буде жити, діяти, благословляти життя і її". Однак Ользі й Обломову не призначено бути щасливими. Обломів передчуває, що їхні відносини з Ольгою не можуть завжди бути тільки їхньою особистою справою, вони неодмінно обернуться безліччю умовностей, обов’язків. Ольга постійно міркує про своє почуття, про вплив на Обломова, про своєї "місії"; любов стає для неї боргом, а тому вже не може бути безоглядної, стихійної. Більш того, Ольга не готова пожертвувати всім заради любові. "Тобі хотілося б довідатися, або пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, або пішла б я с тобою цим шляхом?.. Ніколи, нізащо!" — рішуче відповідає вона Обломову. Обломів і Ольга чекають друг від друга неможливого. Вона від нього — діяльності, волі, енергії; у її поданні, він повинен стати схожим на Штольца, але тільки зберегти при цьому краще, що є в його душі. Він від її — безоглядної, самовідданої любові. Ольга любить того Обломова, якого створила у своїй уяві, що вона щиро хотіла створити в житті. "Я думала, що пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, — а ти вмер уже дуже давно", — з роботою вимовляє Ольга й ставить гірке запитання: "Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти зробив? Що втратило тебе? Немає ім’я цьому злу…". — "Є, — відповідає Ілля. — Обломовщина!" Трагедія Ольги й Обло — мова стає остаточним вироком тому явищу, що зобразив Гончарів. Ольга виходить заміж за Штольца. Саме він зумів домогтися того, що в душі Ольги здоровий глузд, розум остаточно перемогли її почуття, що терзало. Її життя можна назвати щасливої. Вона вірить у свого чоловіка, а тому любить його. Але Ольга починає почувати непояснену тугу. Механічне, діяльне життя Штольца не дає тих можливостей для руху душі, які були в її почутті до Обломову. І навіть Штольц угадує це: "Довідавшись раз, його розлюбити неможливо". З любов’ю до Обломову вмирає краща частина душі Ольги, вона назавжди залишається жертвою. "Ольга, по своєму розвитку, представляє вищий ідеал, що тільки може тепер російський художник висловити з теперішнього російського життя, жива особа, тільки таке, котрих ми ще не зустрічали", — писав Н. А. Добролюбов. — "…У ній-те більш, ніж у Штольце, можна бачити натяк на нове російське життя, від її можна чекати слова, що спалить і розвіє обломовщину… Обломовщина їй добре відома, вона зуміє розрізнити неї у всіх видах, під всіма масками, і…знайде в собі стільки сил, щоб зробити над нею суд нещадний…".
Роман "Обломів" вийшов у світло в 1859 році, коли в країні надзвичайно гостро поставав питання скасування кріпосного права, коли російське суспільство вже повною мірою усвідомило згубність існуючих порядків. "Розбирати жіночі образи, створені И. А. Гончаровим, виходить, пред’являти претензію більшим знавцям жіночого серця", — помітив один з найбільш проникливих російських критиків Н. А. Добролюбов. В образі Ольги Іллінською втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але й усе краще, що бачив письменник у російській людині. Ольга не була красунею, не було ні білизни в ній, ні яскравого колориту щік і губ, і ока не горіли променями внутрішнього вогню. Але якби її перетворити в статую, то вона була б статуєю гармонії й грації. Саме в Ользі ми бачимо всі ті риси, які завжди привертали увагу російських письменників у будь-якій жінці: відсутність штучності, красу не застиглу, а живу. Ми можемо впевнено сказати, що Ольга Іллінська продовжує ту галерею прекрасних жіночих образів, що відкрив а Тетяна Ларіна, і якими буде захоплюватися не одне покоління читачів. Ольга — чужа у своєму середовищі. Але в ній є й розум, і рішучість, щоб відстоювати право на свою життєву позицію. Саме Ольгу Обломів сприйняв як втілення того ідеалу, про яке мріяв. Відносини головного героя роману з Ольгою дозволяють нам глибше зрозуміти характер Іллі Обломова.
Що ж бачить Ольга в Обломове? Спочатку хвороблива нездатність цієї людини до дії запалює в ній бажання допомогти гарному, але слабовільній людині. Вона цінує в Обломове розум, простоту, довірливість, відсутність всіх тих світських умовностей, які також далекі і їй. Вона почуває, що в ньому немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву й співчуття. Ольга видніється, що "вона вкаже йому ціль, змусить полюбити все те, що він розлюбив… Він буде жити, діяти, благословляти життя і її". Однак Ользі й Обломову не призначено бути щасливими
Обломів передчуває, що їхні відносини з Ольгою не можуть завжди бути тільки їхньою особистою справою, вони неодмінно обернуться безліччю умовностей, обов’язків
Ольга постійно міркує про своє почуття, про вплив на Обломова, про своєї "місії"; любов стає для неї боргом, а тому вже не може бути безоглядної, стихійної. Більш того, Ольга не готова пожертвувати всім заради любові. "Тобі хотілося б довідатися, або пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, або пішла б я с тобою цим шляхом?.. Ніколи, нізащо!" — рішуче відповідає вона Обломову.
Обломів і Ольга чекають друг від друга неможливого. Вона від нього — діяльності, волі, енергії; у її поданні, він повинен стати схожим на Штольца, але тільки зберегти при цьому краще, що є в його душі. Він від її — безоглядної, самовідданої любові. Ольга любить того Обломова, якого створила у своїй уяві, що вона щиро хотіла створити в житті. "Я думала, що пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, — а ти вмер уже дуже давно", — з роботою вимовляє Ольга й ставить гірке запитання: "Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти зробив? Що втратило тебе? Немає ім’я цьому злу…". — "Є, — відповідає Ілля. — Обломовщина!" Трагедія Ольги й Обломова стає остаточним вироком тому явищу, що зобразив Гончарів
Ольга виходить заміж за Штольца. Саме він зумів домогтися того, що в душі Ольги здоровий глузд, розум остаточно перемогли її почуття, що терзало. Її життя можна назвати щасливої. Вона вірить у свого чоловіка, а тому любить його. Але Ольга починає почувати непояснену тугу. Механічне, діяльне життя Штольца не дає тих можливостей для руху душі, які були в її почутті до Обломову. І навіть Штольц угадує це: "Довідавшись раз, його розлюбити неможливо". З любов’ю до Обломову вмирає краща частина душі Ольги, вона назавжди залишається жертвою
"Ольга, по своєму розвитку, представляє вищий ідеал, що тільки може тепер російський художник висловити з теперішнього російського життя, жива особа, тільки таке, котрих ми ще не зустрічали", — писав Н. А. Добролюбов. — "…У ній-те більш, ніж у Штольце, можна бачити натяк на нове російське життя, від її можна чекати слова, що спалить і розвіє обломовщину… Обломовщина їй добре відома, вона зуміє розрізнити неї у всіх видах, під всіма масками, і…знайде в собі стільки сил, щоб зробити над нею суд нещадний…".