Ідеальний жіночий характер у поданні И. Гончарова (по романі «Обломов») И. А. Гончаров у своєму романі досліджує людську натуру, і якщо в образах Обломова й Штольца ми знайдемо як би дві крайності (сердечність, але пасивність і активність на шкоду душі), те в образі Ольги Іллінською, з мого погляду, втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але й все краще, що бачив письменник у російській людині Гончаров описує Ольгу не красунею у звичному розумінні цього слова: «…не було ні білизни в ній, ні яскравого колориту щік і губ, і ока не горіли променями внутрішнього вогню… Але якщо б її перетворити в статую, вона була б статуя грації й гармонії». Саме в Ользі ми бачимо ті риси, які завжди привертали увагу російських письменників у будь-якій жінці: відсутність штучності, красу не застиглу, а живу.
Ми можемо впевнено сказати, що Ольга Іллінська продовжує ту галерею прекрасних жіночих образів, що відкрила Тетяна Ларіна і якими буде захоплюватися не одне покоління читачів: «у рідкій дівиці зустрінеш таку простоту й природну волю погляду, слова, учинку». Саме Ольгу Обломов сприйняв як втілення того ідеалу, про яке мріяв. Що ж бачить Ольга в Ілля Іллічі? Спочатку хвороблива нездатність його до якої-небудь дії запалює в ній бажання допомогти гарному, але слабовільній людині.
Вона цінує в Обломове розум, простоту, довірливість, відсутність всіх тих світських умовностей, які також далекі і їй. Вона бачить, що в ньому немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву й співчуття. Таким чином, з відношення Іллінською до головного героя роману ми можемо зрозуміти її власне життєве кредо. Ольга мріє, що розбудить Обломова, укаже йому ціль, дасть поштовх до нового, активного життя, почуває себе творцем нової людини. Симпатія переростає в сильне почуття, однак Ольга постійно міркує про свій вплив на Обломова, про своїй «місії»; любов стає для неї боргом, а тому вже не може бути безоглядної, стихійної.
Більш того, Ольга не готова пожертвувати всім заради любові. «Тобі хотілося б довідатися, чи пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, чи пішла б я з тобою цим шляхом?.. Ніколи, нізащо!» — рішуче відповідає вона Обломову. Обломов і Ольга чекають друг від друга неможливого. Вона від нього — діяльності, волі, енергії; у її поданні, він повинен стати схожим на Штольца, але тільки зберегти при цьому краще, що є в його душі. Він від її — безоглядної, самовідданої любові. Ольга любить того Обломова, якого створила у своїй уяві і якого щиро хотіла створити в житті.
«Я думала, що я пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, — а ти вуж давно вмер», — із працею вимовляє Ольга й ставить гірке запитання: «Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти зробив? Що загубило тебе?.. Немає ім’я цьому злу…» «Обломовщина!» — відповідає Ілля, і це звучить як вирок і йому, і їй — її марній спробі перетворити улюбленого Спершу здається, що Ольга знаходить своє щастя зі Штольцем.
Саме він зумів домогтися того, що в душі молодої жінки здоровий глузд, розум остаточно перемогли її почуття, що терзало, любові до Обломову й незадоволеності собою. Але й замужем Ольга починає почувати непояснену тугу. Механічне, діяльне життя Штольца не дає тих можливостей для руху душі, які були в її любові до Обломову. Ольга Іллінська не може жити заспокоєної, їй мало домашнього, жіночого щастя. Її діяльна натура жадає теперішніх, більших справ, подібних до невдалої спроби створити нового Обломова. На закінчення приведу думку відомого критика Н. А. Добролюбова (стаття «Що таке обломовщина?
«), що вважав, що саме Ольга «представляє вищий ідеал», який тільки й можна знайти в «теперішнього російського життя».