Твір по літературі: Ідейно-художня своєрідність балад В. А. Жуковського Питання двоемирия цікавив людство зі стародавності. Не існувало ні однієї язичеської релігії, що не вірить у загробний мир. Звідси таке містичне відношення до смерті, переходу з одного стану в інше. І нарівні із вченням про дуалізм у людському сознаний з’являється поняття «душу». Але якщо в язичестві душу була тільки тим, що перебуває в тілі, то з виникненням християнства тіло стало земний оболонкою душі. Така зміна «обновила» і весь світогляд людей.
Це не могло не відбитися в мистецтві. Незрозуміла й незбагненна душа стає головним об’єктом вивчення. І вже в середні століття в народній творчості з’являється такий жанр, як балада Спочатку це був синтезний жанр двох видів мистецтва (музики й літератури), тому що являв собою танечну пісню любовного змісту. Причому весь Всесвіт у баладі була поділена на два мири («земний» і «заземний»), а ціль її була — показати людську душу в обох цих мирах Відродження цього жанру й перетворення в літературний відбувається в романтиків. На зміну розумовому століттю класицизму^ мистецтво приходить новий напрямок — романтизм, що ставив своїм завданням «опуститися в самі похмурі кола пекла душі людської». І такому завданню-як не можна краще відповідав жанр балади. Тому-Те романтики відразу ж захоплюються нею. В Англії — це Блейк, Берні, Вальтер Скотт, Саути, Байрон; у Німеччині — Бюргер, Ґете, Шиллер, Уланд; в Австрії — Цедлиц; у Франції — Війон… Російська балада пов’язана з ім’ям В.
А. Жуковського. Усього їм написано тридцять дев’ять балад, п’ять із яких оригінальні. Однак його поетичні переклади дійсно можуть суперничати з оригіналом. Адже поет бере лише сюжетну канву, змінюючи й вносячи свої виправлення в зображення щиросердечного стану. Потрібно сказати, що вся його поезія дуже автобиографична, тому, на відміну від західних балладников, Жуковський не розділяє себе й своїх героїв, своєї долі і їхніх життєвих перипетій. Таким чином, поет ускладнює своє завдання: розкрити людську душу. Тому в оповідання вводиться величезна кількість мотивів.
Цікаво, що при цьому саме оповідання дробиться на безліч сюжетів, адже мотив — це і є одиниця його побудови, що створює образ неосяжної й непоясненої душі Головним мотивом, «пронизуючої» всі балади Жуковського, є мотив мандрівництва, шляхи. Всі герої показані вдороге. Хто скакає, хто мчиться під хладною імлою? («Лісовий цар») Мчиться вершник і Людмила («Людмила») Мчаться коні по буграх («Світлана») Мчить вуж в изгнанье тура через море молодого Співака («еолова арфа») есхин вертається до пенатів своїм («Теон і есхин») Причому дуже часто шлях цей символичен. «Коні», «тура» — це і є саме життя, непередбачена й незрозуміла, що рухається вперед. Виходить, що герої «несуться» назустріч долі, і цей рух завжди показаний у розвитку, дана духовна еволюція героїв. Так, есхин, зустрівшись із втратами, в’яне душею, він уже не може любити ні жінку, ні життя, ні природу; навчившись «нехтувати життя», воно дозволяє нудьзі «полонити» себе, і це «згубне почуття» рано або пізно приведе його душу до доконаної погибелі, а коли вмирає душу, не залишається й особистості. Теон же, переживши смерть улюбленого створення, не отчаивается: він знаходить щастя в минулому, де й була та мить щастя.
«Над серцем втрата неспроможна!» — викликує він. (До речі, ця тема передчасної «мертвотності» душі підкреслюється Жуковським і за допомогою незвичайного слововживання. Кожне слово. його значимо й «оттеночно».
Може бути, тому есхин не подивився, але «вперил» погляд, а особа його «скорботно й похмуро», погляд же друга- «сумний, але ясний».) Людмила, втративши милого друга, відмовляється від життя й надії, тому й умирає, Світлана ж, чиє серце не відмовилося вірити, прокидається після страшного сну й зустрічається з милим. Минвана й Арминий-Співак, не упокорившись, знаходять один одного в інший світі… Виникає новий мотив — мотив двох мирів, грань між якими позначена смертю, теж своєрідною подорожжю Ця труна — зачинена на щастя двері («Теон і есхин») Саме як найбільше щастя сприймається вона, тому що є перехід у Вічність, рух до спокою.
І щоб протиставити життя до й після смерті, Жуковський навмисно чергує в баладі «Лісовий цар» останню напружену картину перегони: «Їздець поганяє, їздець доскакав…» (поет відтворить тупіт коней і загальний стан тривоги за допомогою повторення слів і складів: їздець-їздець, ска-кал) — і тихий, умиротворений стан смерті: «У руках його мертва дитина лежала». Майже всі герої балад Жуковського мріють «про милого, про світло іншому». Це багато в чому пояснює їхній порив мандрувати, шукати щось подібне.
Їхня батьківщина для них не батьківщина, а лише тимчасове місце перебування. Їхня батьківщина — це загробний мир. Такий поділ Всесвіту на мить і вічність протиставляє можливість почуттів в обох мирах. Виходить, що мотив інший світу розкривається за допомогою інших. Таким чином, два мири перевіряються можливістю любові. По Жуковському, любов на землі є слабкий відблиск небесної. Теперішня ж любов можлива лише після смерті (це ще одна причина такого жагучого бажання наблизити цю годину).
Одержавши «мить щастя» на землі, герої завжди вболівають. Так, розлучені Минвана й Арминий-Співак, спочатку поголоскою, а потім смертю одного з них. Їхні прості серця не можуть прийняти далекого миру у вічному прагненні до піднесеного ідеалу. Людмила, рано насладившаяся життям, рано випробувала й скорбота; «младость» есхина «летить», гине наречена Теона…
Жуковський перевіряє своїх героїв здатністю подвигу однієї душі в ім’я іншої. Тільки так можуть вони заслужити право «потрапити» у горний мир Саме земне життя сприймається як випробування («Усе в житті до великого засіб»). І життя без суму й розлук неможлива. Потойбічний мир у Жуковського завжди повідомляється із зовнішнім. До Людмили приїжджає мрець, Світлана бачить сон, Минвана слухає голосу арфи, Дитина чує Лісового царя… И тільки «віра» і «надія» здатні врятувати героїв. Виникає новий мотив — «надії», «розчарування й відплати». Тому настільки різні долі Людмили й Світлани, Теона й есхина, покараний їздець із балади «Лісовий цар». «Надія» лише ніколи опромінювала життя Людмили й есхина, старий же й зовсім відмовляється вірити у двоемирие, знаходячи всьому лише матеріальне пояснення («все спокойно в нічній тиші»).
Вони забувають головну обітницю «надії»: Загибле нам вернеться! Жуковський залишає своїм героям право вибору, вони вільні самі творити свою долю; боротьба добра й зла завжди відбувається лише в їхньому душі. Виходить, що Бог не карає їх, але, навпроти, виконує їхню волю, не судилося, але вони владні над нею Піднесена душа завжди може вгадати, що відбудеться далі. Тому поет уводить ще один мотив — передчуття На жаль, предузнала Душу, сумуючи, що щастю кінець ( «Золота арфа» ) Серце віще тремтить («Світлана») Але Провидіння непередбачене. І цей мотив віри в «Вищу Волю Небес» відрізняє всю лірику Жуковського Причому дуже часто Жуковський поєднує природу й людину в образ єдиного утвору. Може бути, тому так часто природа розкриває щиросердечний стан («ворон каркає: сум!») і рівняється з людиною й життєвими явищами Виходячи із цього, крім основних мотивів у баладах Жуковського можна виділити й постійні лейтмотиви. Це місяць, вічна супутниця розлук (саме «місячне світло» падає на Світлану і її нареченого, а «блискучий місяць» «золотить» останнє побачення Минвани й Арминия…), і зірка, що з’єднує два мири, і ріка, що символізує перебіг часу, саму життя, адже ріки, як відомо, течуть те спокійно й плавно, те раптом падають бурхливим водоспадом («Нехай води ллються, нехай роки біжать»).
Самі слова, що проходять лейтмотивом через всі балади, повинне розуміти неоднозначно. Слово його стає виразним не у своєму основному лексичному змісті, а в додатковому значенні. Так, «тиша» — це завжди спокій душі, «тихий», «таємний» — значить потойбічний, «вечереющий день» позначає швидкий кінець життя Всі його епітети стають символами двох мирів: «сумні дні», «сумна мить», «уболівай годину», «мовчазна й смутна» — це «Тут»; «кончини солодка година», «мила зустріч», «мила надія», «сладостное пенье» -це «Там». Лейтмотивом проходять навіть кольору: «чорна труна», «блідий і сумовитий», «тьмяний місяць»… Використовує Жуковський і субстантивовані прикметники («мертве», «таємниче», «бажане», «сумне»), що створює образ нескінченної недомовленості й нез’ясовності душі людської Отже, за допомогою мотивів дороги, інший світу, смерті, розлуки, любові, віри, відплати, єдності людини із природою й лейтмотивів Жуковський передає всі сумніви й відчуття душі людини й уперше в російській літературі порушує питання про пріоритет духовного над матеріальним Взагалі Жуковського можна назвати поетом, що визначив долю всієї літератури. Його лірика знайде відбиття у творчості таких поетів, як Пушкін, Лермонтов, А. К.
Толстой, Фет, Бальмонт, Бунін, Брюсов, Вл. Соловйов, Блок…