Твір по літературі: Ідейно-художня своєрідність п’єси М. Горького «На дні» В історії російської культури чимало імен, відомих усьому світу. Серед них гідне місце займає ім’я М. Горького. Як художник, він збагатив світову літературу новими темами, сюжетами, конфліктами й образами. Серед творів Горького п’єса «На дні» займає особливе місце. Письменник показав у ній життя ізгоїв, людей, що розірвали зв’язки із суспільством і начисто відкинутих ім. На мій погляд, дуже цікаво те, що віковічна філософська суперечка про людину ведуть не витончені представники інтелігенції, а люди із самих нижніх поверхів життя, разутие й роздягнених, голодних і позбавлені всіх прав.
Вони обговорюють духовні, соціальні й етичні проблеми, які в п’єсі придбали граничну глибину й напруженість. Мешканців нічліжки не залишають байдужими проблеми добра й зла, волі, совісті, честі, щастя, життя й смерті. Все це їх цікавить у зв’язку із ще більш важливою проблемою: що таке людина, для чого він з’являється на землю, у чому зміст його життя? Я думаю, що саме в гострому зіткненні ідей варто шукати своєрідність п’єси «На дні». Суперечки, жагуче й емоційне обговорення питань, що хвилюють людини, дозволяє зробити досить точний висновок про його характер, про ті риси, які звичайно бувають сховані.
Як живі, реальні люди з’являються перед нами похмурий фаталіст і скептик Бубнов, мандрівник-утішник Лука, проповідник правди й величі людини Сатин і інші. За кожним з них коштує ціла система моральних і естетических поглядів. Очевидно, не знали й не читали Ницше й Шопенгауера, Толстого й Достоєвського — реальні протиріччя реального життя змушують їх болісно шукати пояснення тому положенню, у якому вони виявилися У п’єсі різко зіставлені образи героїв, їхньої думки, почуття й переживання. Гострі діалоги захоплюють увагу читача, створюють атмосферу напруженості й конфликтности.
Гіркий уживає яскраві, ємні слова для вираження головної ідеї — про призначення Людини Поняття «людин» відкривається у творчості письменника різними гранями, навіть у тих добутках, де, як і в п’єсі «На дні», увага зосереджена на темних сторонах життя. Характерною рисою п’єси є те, що в ній особливо голосно звучить гімн Людині, як би на противагу страшним умовам життя, убогості й безвихідності Література колишнього років, зображуючи «маленьких» людей, принижених і ображених, виражала глибокий жаль до них. Але коли люди перестають бути «маленькими», однієї жалості до них стає недостатньо. Мені здається, що образ мандрівника-утішника Луки уведений почасти й для того, щоб підкреслити цю думку. Дотепер образ цього «апостола неправди, що утішає,» викликає бурхливі суперечки. Хто він — позитивний герой або негативний, жалує він людей або байдужий до них, прагне зцілити їхніми розрадами або переслідує інші мети? Я згодна з точкою зору Б.
Бялика, що в самій постановці питання таїться помилка, «нерозуміння всієї складності й глибини горьковской п’єси. Справа не в тім, чи жалує Лука людей (звичайно, жалує), і чи хоче допомогти їм своїми розрадами (звичайно, хоче), а в тім, як він розуміє людей, як оцінює людини». З одного боку, Лука бачить людину в кожному мешканці нічліжки. Але разом з тим подібна жалість має на увазі безсилля що-небудь змінити в житті. Розради Луки підтримують ілюзії, який живуть персонажі п’єси, намагаючись відгородитися від навколишньої мерзенності. І дія «казок» Луки чимсь нагадує наркотики: вони не виліковують недугу, але дозволяють людині на якийсь час зменшити біль, відчути себе краще. Все це почуває й розуміє Сатин. Я думаю, що саме тому він говорить: «Він (Лука)…
подіяв на мене, як кислота на стару й брудну монету…». Знаменитий монолог Сатину: «Людина! Це — чудово! Це звучить…
гордо! Людина! Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю, поважати треба!» — є реакцією на світогляд Луки. Що утішає й примиряє неправди Горький протиставляє віру у вільну Людину, якій необхідна тільки правда, який би суворої вона не була Таким чином, ідейно-художня своєрідність п’єси М.
Горького «На дні» обумовлено світоглядними проблемами. На їхній основі будується сюжет, виражається позиція автора. Зображуючи в гранично суворих тонах російську дійсність, що ламає людей, що заподіюють їм горе й страждання, Горький завзято «збирав дрібні, рідкі крохи всього, що можна назвати незвичайним — добр, безкорисливим, гарним», прагнув виявити в душі самого «знищеного» людини незнищені задатки або залишки людяності. Творчість М. Горького повно любові до людини й болю за нього, за всі його приниження. І разом з тим письменник виражає віру в щасливе майбутнє людства