Ідейно-художня своєрідність «Записок мисливця» Тургенєв И. З

Ідейно-художня своєрідність «Записок мисливця» У художнім світовідчуванні И. С. Тургенєва величезну роль зіграла школа німецької класичної філософії, що він пройшов у період навчання в Берлінському університеті. Шеллинг і Гегель дали росіянці молоді 1830-х років цілісний погляд на життя природи й суспільства На філософську думку Західної Європи Росія озивалася життям і долею. Вона звалювала на себе важкий тягар практичної реалізації самих відвернених мріянь людства Згідно з російськими традиціями юний Тургенєв і його друзі в Берліні, у кружку Станкевича, говорили про переваги народного представництва в державі, про те, що «маса російського народу залишається в кріпосної залежності й тому не може користуватися не тільки державними, але й загальнолюдськими правами… І тому насамперед слід бажати рятування народу від кріпосної залежності й поширення в середовищі його розумового розвитку». При цьому Станкевич взяв із всіх «урочисту обіцянку» у поширенні утворення в Росії. Імовірно, це «урочиста обіцянка» і згадав Тургенєв, називаючи його своєї «аннибаловой клятвою».

У січні 1847 року в журналі «Сучасник» був опублікований нарис із народного побуту «Тхір і Калинич», що зненацька для автора й деяких членів редакції мав великий успіх у читачів У двох селянських характерах Тургенєв представив головні сили націй. Практичний Тхір і поетичний Калинич — кріпаки, залежні люди, але рабство не перетворило їх у рабів; духовно вони богаче й вільніше жалюгідних полутикиних. Натхненний успіхом, Тургенєв пише інші оповідання. Слідом за «Тхором і Калиничем» вони друкуються в «Сучаснику».

А в 1852 році «Записки мисливця» уперше виходять окремим виданням У цій книзі Іван Сергійович виступав як зрілий майстер народного оповідання, тут визначився своєрідний антикріпосницький пафос книги, заключавшийся в зображенні сильних, мужніх і яскравих народних індивідуальностей, існування яких перетворювало кріпосне право в ганьбу й приниження Росії, у суспільне явище, несумісне з моральним достоїнством російської людини Більшу роль грає тургеневский оповідач як об’єднуючий початок книги. Він — мисливець, а мисливська пристрасть, по Тургенєву, взагалі властива російській людині; «дайте мужикові рушниця, хоч мотузками зв’язане, так горсточку пороху, і піде він бродити… по болотах так по лісах, з ранку до вечора». На цій загальній для пана й мужика основі й зав’язується в книзі Тургенєва особливий, відкритий характер взаємин оповідача з людьми з народу Оповідання від імені мисливця звільняє Тургенєва від однобічного, професійного погляду на мир. У книзі зберігається ненавмисна простота усного мовлення. Авторські творчі зусилля в ній залишаються непомітними, виникає ілюзія, що це саме життя виявляє нам яскраві народні характери, дивні картини природи В «Записках мисливця» зображується Росія провінційна, але Тургенєв завіса провінційної сцени широко розсовує, видно, що діється там, за лаштунками, у Росії державної Спочатку книга включала у свій склад 22 нарису. В 1874 році письменник доповнив її трьома добутками: «Кінець Чертопханова», «Живі мощі» і «Стукає», поміщеними одне за іншим перед заключним нарисом «Ліс і степ». Поступово, від нарису до нарису, від оповідання до оповідання, наростає в книзі думка про незгідність і безглуздість кріпосницького укладу. Будь-який іноземний виходець почував себе в Росії вільніше російського селянина.

Наприклад, в оповіданні «Однодворець Овсянников» француз Лежень перетворюється у дворянина. Особливо вражає образ Степушки з «Малинової води». Тургенєв показує в цьому оповіданні драматичні наслідки кріпосницьких відносин, їхній розбещуючий вплив на психологію народу. Людина звикає до протиприродного порядку речей, починає вважати його нормою життя й перестає обурюватися своїм положенням: «Те під забором Степушка сидить і редьку гризе». У цьому ж оповіданні показані панська байдужість, черствість, тупість стосовно селянина Уласові, що, втративши сина, пішки йде в Москву й просить пана зменшити йому оброк. Але замість співчуття пан прогнав бедного Уласа.

Оповідання про безглузду зустріч із паном неспроста приводить Степушку в збуджений стан, незважаючи на те що він дуже забитий, безмовний і боязкий. В історії Уласа він знайшов, очевидно, повторення своєї бідолашної долі. У Степушке зненацька проривається чуйність до чужого страждання Дружелюбність, жаль, живий талант взаєморозуміння, гостра до болю людяність, вихована в народі життям, — ці якості залучають автора «Записок…» у російському житті. Примітний у цьому плані оповідання «Смерть». Російські люди вмирають дивно, тому що й у годину останнього випробування думають не про себе, а про інших, оближних.

Максим: «Простите мені, хлопці, коли в чому…» Бабуся поміщиця: «Вона приклалася, засунула було руку під подушку й випустила останній подих» (хотіла дати карбованець священикові за свою власну відхідну). В «Записках мисливця» ми спостерігаємо музичну обдарованість російського народу. Калинич співає, а тверезий діловитий Тхір йому підтягує, в «Співаках» від пісні Якова віяло чимсь рідним і неозоро широким…

Пісня зближає людей, крізь окремі долі вона веде до долі загальросіянки Одним словом, Тургенєв — реаліст. Він показує, як спів Якова діє на душі навколишніх, як цей порив переміняється духовною депресією Не можна не помітити гострої спостережливості письменника за найтоншими деталями людської душі, величезної напруженої духовної роботи в зображенні людських доль, характерів у зв’язку з любов’ю до всього живого, до «Добра й Краси», що корениться не тільки в природній м’якості характеру Тургенєва Художня цілісність «Записок мисливця» як єдиної книги підтримується також мистецтвом тургеневской композиції. Надзвичайно чуйний до всьому сиюминутному, що вміє вловити прекрасний момент життя, Тургенєв був також вільний від усього особистого й егоїстичного. «Наш час, — говорив він, — вимагає вловити сучасність…» Всього його добутку не тільки попадали в «теперішній момент» громадського життя Росії, але одночасно його випереджали. Безстороння, неегоїстична любов до життя дозволяло йому бути пророком. У своїх добутках він постійно забігає вперед.

Характер поміщика Полутикина Тургенєв накидає легкими штрихами. Скидаючись, повідомляє про його пристрасть до французької кухні й про іншу дозвільну витівку — панській конторі. Автор говорить мимохідь про Полутикине неспроста: так порожній цей поміщик у порівнянні з повнокровними характерами селян. На жаль, полутикинская стихія аж ніяк не випадкова й не необразлива. Французькі пристрасті Тургенєв воскресить у більше значному образі поміщика Пеночкина. Єдність книги створюється шляхом складних зчеплень між окремими її героями. Подібні, наприклад, портретні характеристики поетично обдарованих героїв. У зображенні живої душі російського народу Тургенєв іде по висхідним сходам добра, правди й краси. Художній зв’язок героїв супроводжується родинним їм пейзажним мотивом.

Читаючи «Записки мисливця», відчуваємо, що Тургенєв довго й пильно вдивляється в образ природи, перш ніж вона «виявить» перед ним людини Основна думка «Записок мисливця» полягає в тургеневской концепції російського національного характеру: недовіра до бурхливих страстей і поривів, мудрий спокій, стриманий прояв духовних і фізичних сил. «Трагічну долю плем’я» Тургенєв бачив у цивільній незрілості народу, породженої століттями кріпосного права. Росії потрібні освічені й чесні люди, історичні діячі, покликані освітити «німу» Русь Пройшло 180 років від дня народження Івана Сергійовича Тургенєва, але й у наш час фінансових криз, проживання за рисою бідності більшої частини росіян також нелегко виховати в народі почуття цивільної самосвідомості. Життя нашої країни представляє суцільний ланцюг драматичних несообразностей. Однак вселяють надію слова Тургенєва про російську мову, сказані їм ще 116 років тому: «У дні сумнівів, у дні тяжких роздумів про долі моєї батьківщини, — ти один мені підтримка й опора, об велику, могутню, правдиву й вільну російську мову! Не будь тебе — як не вдатися у відчай побачивши всього, що відбувається будинку? Але не можна вірити, щоб така мова не була дана великому народу!»