Іронія в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти»

Твір по літературі: Іронія в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Після виходу у світло в 1862 році роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти» викликав велику кількість критичних статей. Жоден критик не прийняв утвір Тургенєва беззастережно. Ліберальна критика не могла простити письменникові того, що представники російської аристократії зображені іронічно, що «плебей» Базарів увесь час знущається з них. Демократи сприйняли головного героя роману як злу пародію на представників разночинного табору Але, по-моєму, ніякої злої пародії в романі немає. Скоріше, гумору там більше, але ніяк не сатири Батьки звикли жити по своїх поданнях і нормам, діти створюють свої ідеали й живуть відповідно до них. Хоча Тургенєв належав до табору батьків, він не міг не бачити, що за нігілізмом молоді ховається бажання замінити віру знанням, а марну надію — активними діями. Через нерозуміння «дітей» батьками народжується бажання розібратися. Так виникає роман «Батьки й діти», у створенні якого Тургенєву допомагають гумор і почасти сатира Роман починається зі сцени приїзду Аркадія й Базарова в маєток Кірсанових.

Гумористичне відношення автора до героїв ми можемо побачити вже тут: згадаємо образ дядька, що став перед нами, Аркадія: «…але в цю мить увійшов у вітальню людин середнього росту, одягнений у темний англійський сьют, модна низенька краватка й лакові півчобітки, Павло Петрович Кірсанов». «Павло Петрович вийняв з кишені панталон свою гарну руку з довгими рожевими нігтями, — руку, казавшуюся ще красивей від сніжної білизни рукавчика, застебнутого самотнім великим опалом, і подав її племінникові».Уже на самому початку роману, в описі садиби Кірсанових, ми можемо помітити іронію Тургенєва. З опису села Марьино досить ясно видно, що це саме звичайне провінційне село. Читач може представити у своїй уяві ліс, полючи, ставки, що напіврозвалилися будинки.

Тим більше недоречний на цьому тлі поміщик Павло Петрович Кірсанов, по нескольку раз за день меняющий одяг і із зайвою старанністю етикет, що дотримує, столичної життя. Природно, такий стиль життя в селі викличе посмішку на губах читача Таку ж посмішку викликає й Аркадій. Спостерігаючи за ним, особливо під час споровши, ми можемо представити, що Аркадій нігілістом не є, а тільки наслідує Базарову, розмовляє розв’язно, стримує свої емоції («А що дядько? здоровий?» — запитав Аркадій, якому, незважаючи на щиру дитячу радість, його що наповнювала, хотілося скоріше перевести розмова з настрою схвильованого на повсякденне»).

Під час споровши між Павлом Петровичем і Базаровим Аркадій, в основному, мовчить, лише зрідка вставляючи в діалог деякі репліки, як можна помітити, затверджені один раз («Я вже говорив вам, дядюшка, що ми не визнаємо авторитетів», — втрутився Аркадій»). А яких авторитетів він не визнає — незрозуміло, по-моєму, йому самому. Базарів, звичайно, розуміє це, і тому він «поморщився», почувши слова приятеля У романі ми можемо назвати тільки двох персонажів, гідних сатири: Кукшину й Ситникова. Що стосується Кукшиной, те можна сказати, що її існування безглуздо. Спочатку перед появою героїні автор описує губернське місто, вулиці, далі будиночок «на московський манер», у якому живе Кукшина, потім ідуть такі деталі, як «криво прибита візитна картка», «не те служниця, не те компаньйонка в чіпці», що зустрів гостей. Авторське зауваження щодо «прогресивних» прагнень господарки звучить явно іронічно. Далі автор дає опис кімнати Кукшиной, а вуж потім малює її портрет, підкреслюючи ряд невідповідностей у зовнішньому вигляді героїні: «На шкіряному дивані напівлежала дама, ще молода, білява, трохи розпатлана, у шовковому, не зовсім охайному платті, з великими браслетами на коротеньких руках і кружевною косинкою на голові». Поруч із Кукшиной Тургенєв поставив такого пустейшего людини, як Ситників, що всюди зображується як людина невихований («Сигарку сигаркою, — підхопив Ситників, що встиг розвалитися в кріслах і задерти ногу догори, — а дайте-ка нам поснідати, ми голодні жахливо, так велите нам спорудити бутилочку шампанського»), що раболіпствує («Геть авторитети!

» — закричав Ситників, зрадівши випадку різко виразитися в присутності людини, перед яким раболіпствував»). Нігілістичні погляди Кукшиной так само, як і Ситникова, являють собою пародію на щирий нігілізм. Ідеали Базарова з’являються перед нами в перекрученому варіанті й допомагають зрозуміти справжню сутність нігілізму Базарова. За допомогою іронії Тургенєву вдалося виразити власне відношення до героїв (Павло Петрович, Микола Петрович), показати зворотний бік нігілізму (Ситників, Кукшина) і переконати читача в слабості «батьків» (сцена дуелі).