Твір по літературі: Іронія як художній прийом у романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Іван Сергійович Тургенєв у романі «Батьки й діти» користується різними художніми прийомами: портретною характеристикою, антитезою, пейзажними замальовками. Всі вони допомагають більш повно розкрити характери персонажів Крім перерахованих художніх прийомів, у романі «Батьки й діти» автор прибігає й до іронічного опису й оцінки подій. •Іронічно розповідає нам автор про Павла Петровичі Кірсанові, герої, ніколи відомому у вищому столичному суспільстві. І тепер, залишившись жити в селі із братом, він не забуває стежити за своєю зовнішністю: він завжди бездоганний і елегантний. Але елегантні лакові півчобітки, до білизни накрохмалена сорочка, надушені одеколоном вуси, наманикюренние руки — все це виглядає принаймні безглуздо в селі, удалині від столичного шуму.
«А чудакуватий у тебе дядько»,- говорить Базарів Аркадію, із властивої йому прозорливістю помітивши безглуздість такого оздоблення в селі. Саме на Павла Петровича вперше в романі направляє вістря своєї іронії Тургенєв: «…Зробивши попередньо європейське «зьаке Ьапйз», він три рази, по-російському, поцілувався з ним (Аркадієм), тобто три рази доторкнувся своїми запашними вусами його щік». Не чи правда, забавно: у стародавній дворянській російській сім’ї Кірсанових поряд із традиційними російськими поцілунками сусідять європейські звичаї. Оборотний далі увага на авторські ремарки в главі 6, де описується перше зіткнення Павла Петровича з Базаровим. «Особа Павла Петровича прийняло таке байдуже вираження, немов він пішов а якесь надхмар’я» або «Павло Петрович ледве підняло брови, немов засипаючи…» Але от суперечка розпалюється не на жарт, і поводження Павла Петровича міняється: спочатку він «злегка сполотнів», а потім «повільно повернувся на каблуках і повільно пішов». До моменту другої суперечки Павло Петрович уже роздратований, і його роздратування з кожною мінутою росте.
Те він «здивовано бурмоче», те перебиває Базарова, і, нарешті, його терпінню приходить кінець, і він «возопил». Цим дієсловом (помітьте, Павло Петрович не закричав, не викликнув, а саме возопил) автор підкреслює своє іронічне відношення до колишнього світського лева. Про що це нам говорить? Як би Павло Петрович не нехтував «волосатого» Базарова, як би не хвастався своєю витримкою й аристократизмом, саме йому, а не Євгенію, змінюють вони під час споровши. Мимоволі напрошується питання: так хто ж насправді краще вихований? Звернемося тепер до сцени дуелі, адже вона є підсумковою в ідейній суперечці лібералів і демократів.
Саме в цій сцені Павлу Петровичу, військовій людині, призначено не тільки промахнутися, але й зомліти побачивши крові. У цьому є щось абсурдне. Тургенєв іронізує над Павлом Петровичем, тим самим показуючи, що це бездоганне явище має безліч вад. («Якщо вершки погані, що ж молоко», — з листа до Случевскому). Крім старшого Кірсанова, у романі є й просто комічні персонажі: це «прогресист» Ситників і «емансипе» Кукшина. Ситників підлещується перед Базаровим, забуваючи про своє людське достоїнство, усіляко шукає його розташування. Автор висловлює через портретну характеристику своє негативне відносини до такого роду «прогресистам»: особа Ситникова «прилизане», сміх «дерев’яний», сам він розсипається в непотрібних компліментах.
І у свідомості читача виникає образ жалюгідної, нікчемної істоти, над яким увесь час сміються і якого нехтують. Дуже ефектна в цьому змісті сцена, коли Ситників приїжджає до Одинцової, де гостюють приятелі Базарів і Аркадій, у той момент, коли вони збираються покинути Никольское. Який же дурний вид має ця людина, що приїхала до відомої дами в шикарному костюмі з безліччю валіз, набитих модним одягом. Але йому ніхто не радий, його ніхто не чекав. Він змушений виїхати разом з Базаровим і Аркадієм Що ж стосується Євдоксії ( ім’я-те яке!
) Кукшиной, те про неї читаємо в романі наступне: «У їй була не го служниця, не те компаньйонка в чіпці: явні ознаки прогресивних прагнень господарки». Опис інтер’єра її кімнати, де панує повне безладдя, свідчить про таке ж безладдя в голові. Вона «говорила й рухалася дуже розв’язно й у той же час ніяково… усе, що вона робила, виглядало неприродно» Кукшина в розмові з Базаровим «роняла свої питання», не чекаючи на них відповіді, поводилася, як розпещений дитина.
Скоріше, це не портрет емансипованої жінки, а пародія на нього У романі іронія зустрічається не тільки в авторських ремарках і описах, але є в добутку герой, що сам досить іронічно дивиться на навколишніх, оцінює обставини. Цей герой, звичайно, Євгеній Базарів. Так, місце майбутньої дуелі він називає пишномовно «місцем побоїща», камердинера Петра, що страшно злякався пострілу й непритомності Павла Петровича, величає «людиною, що коштує на вершині сучасного утворення». Навіть перед особою смерті Базарів намагається іронізувати над собою: «моя власна форма вже розкладається» або «черв’як напівроздавлений, а ще стовбурчиться».
Здатність героя іронізувати над самим собою (а в романі цією якістю наділена тільки Базарів) навіть у найстрашніші мінути свідчить про незвичайність натури, про силу волі й неординарності особистості. Адже неможливо уявити собі Павла Петровича, з іронією стосовні до своїм «принсипам». Він занадто серйозно ставиться до себе, і саме тому найчастіше викликає сміх читача У деяких ситуаціях іронія Тургенєва близька до сатири (наприклад, у сцені дуелі), але Тургенєва із працею можна назвати письменником-сатириком. Сатиричне зображення ніяк не вписується в його творчість. Він скоріше лірик, тому смутне або веселе глузування, гумор, іронія частіше зустрічаються в його творчості. Іронія використовується автором як засіб вираження авторського відношення до того або іншого героя, що допомагає ширше й об’ємніше відбити багатогранність його особистості