Іван Олександрович Гончарів Іван Олександрович Гончарів

Іван Олександрович Гончарів

Іван Олександрович Гончарів народився в 1812 році в Симбирской губернії. Первісне утворення в науках і мовах, французьк і німецькому, одержав у невеликому пансіоні, що містив у маєтку княгині Хованской, за Волгою, сільський священик, досить розумний і вчений людина, одружений на іноземці. Там перші книги, що попалися Гончарову в руку поза класами, були твору Державіна, які він і переписував і вчив напам’ять, потім Фонвізіна «Недоук» , Озерова й Хераскова (останнього й тоді він здолати не міг, незважаючи на дитячу нерозбірливість) , далі кілька дитячих книжок природної історії, нарешті подорожі Кука навколо світу й Крашенинникова в Камчатку. Відразу знаходячи в лакейської будинки в себе казки про Еруслане Лазаровича, Бове Королевичі й інші, читав і їх. І так читання тривало без системи, без вказівки, з поглинанням усього більше романів (Коттен, Жанлис, Радклиф у дивовижних перекладах) , подорожей, описів нечуваних подій, усього, що більше діє на уяву. Все це тривало до вступу в 1831 році в Московський університет по словесному факультеті, де знайомство із грецьким і римським миром, історичне й критичне вивчення вітчизняної й іноземної літератур повідомило пристрасть до читання й належний напрямок. Юнацьке серце шукало між письменниками симпатії й віддавалося тоді Карамзину по гарячих його слідах, може бути не як історикові, особливо тому, що кафедру історії займав тоді Карамзин, і не як поетові, тому що Карамзин не був художник, але як гуманнейшему з письменників. Установа нових кафедр тоді естетики, археології (професор Надєждін) і історії іноземних, древніх і нових літератур (Шевирев) і їхні захоплюючі читання не тільки розширювали коло літературного й естетического погляду молодих слухачів, але й формували їм перо: тобто необхідність вести переліки правильно й лекцій, що викладаються красномовно, діяла, звичайно, благотворно на обробку мови. Тим часом незалежно від критичних розборів з кафедр древніх і нових поетів і істориків, коли у виді слухачів проходили від індійських епопей і драм, від священної поезії, Гомер, Вергілій, Тацит, Дант, Сервантес, Шекспір і проч., читання понад це йшло своєю безперервною чергою. Довго зачаровував Гончарова Тасс у своєму «Єрусалимі» , потім він перейшов через ряд багатьох, між іншим Клопштока, Оссиана, із критичним повторенням наших епіків, до новітньої епопеї Вальтера Скотта й вивчив його пильно. Подорожі й все доступно викладені твори по частині природної історії займали його увагу; його улюбленим читанням були все-таки добутку поезії

Живее й глибше всіх поетів уражений і захоплений був Гончарів поезією Пушкіна в саму свіжу й блискучу пору сили й розвитку великого поета й у поколінні своєму залишився вірний йому назавжди, незважаючи на пізніше тісне знайомство з корифеями французької, німецької й англійської літератур

По закінченні курсу наук в університеті Гончарів приїхав в 1835 році в Петербург і, дотримуючись загального приклада, визначився на службу. Він одержав місце столоначальника й залишився там до 1852, а цього року, викликавшись за пропозицією колишнього міністра народної освіти, А. С. Норову брати участь в експедиції, спорядженої для відкриття торговельних зносин з Японією, був відряджений, по найвищому велінню, як секретар при начальнику експедиції, віце-адміралі (нині адміралі й графі) Е. В. Путятине, і відправився на фрегаті «Паллада» у це плавання, з якого відвертав на початку 1855 року, надійшов було знову на колишнє місце, але незабаром перейшов у міністерство народної освіти, у посаду цензора

Все вільне від служби час присвячував літературі. Гончарів багато перекладав із Шиллера, Ґете (прозаїчні твори) , також з Винкельмана, уривки деяких англійських романістів, а потім знищував. Зблизившись коротко із сімейством артиста-живописця Н. А. Майкова (батька відомого поета) , Гончарів брав участь із ними в домашніх, так сказати, тобто не публічних, заняттях литературою. Потім ця участь перейшла, хоча мало й непомітно, уже в журнали, у яких брали участь деякі із друзів Майкових. І Гончарів перевів і переробив з іноземних мов трохи різного змісту статей і помістив у журналах без підпису ім’я. Він писав у цьому домашнім колі й повести, також домашнього змісту, тобто такі, які ставилися до окремих випадків або осіб, більше жартівного змісту й нічим не чудові

В 1845 і 1846 роках він написав роман «Звичайна історія» , що був поміщений у лютневій і березневій книжках «Cовременника» 1847 року. В 1848 році задумав план великого роману «Обломів» і написав в 1849 році першу частину, помістивши главу («Сон Обломова» ) в альманахах, виданих при «Сучаснику» того ж року. У проміжку написав гумористичний нарис вдач із чиновницького кола (тоді це було в ході) під заголовком «Іван Савич Поджабрин» , поміщений у січневій книжці «Сучасника» 1848 року. Продовження роману залишене було до більше зручного часу. Після повернення з подорожі в Японії Гончарів помістив протягом трьох років майже всього глави шляхових своїх записок по різних журналах:» Морський збірник» ,» Вітчизняні записки «,» Сучасник» ,» Бібліотека для читання» і «Російський вісник» . В 1857 році Гончарів їздив лікуватися від наслідків посиленої роботи й сидячого життя за кордон на Мариенбадские води й там продовжував «Обломова» . Після роману «Обломів» він надрукував три уривки з незакінченого й невиданого їм роману «Райський «в «Вітчизняних записках «і «Сучаснику» під заголовком «Софія Миколаївна Беловодова» ,» Портрет» і «Бабуся» .

Потім він приступився до закінчення задуманого їм ще верб 1849 року великого роману «Обрив» , від якого відривали його інші заняття й інші обставини петербурзького життя. Він написав його уривками, по главах, залишав надовго — вертався знову до нього -і, нарешті, поспішив закінчити в 1868 році, а в 1869 помістив в «Віснику Європи» і окремо видав в 1870 році. Крім того він надрукував в «Сучаснику» нарис петербурзьких вдач під заголовком «Іван Поджабрин» , а в 1870 надрукував в «Віснику Європи» критичний нарис про «Гору від розуму» під заголовком «Мильон роздирань» .

Іван Олександрович Гончарів помер 15 (27) . IX. 1891, Впетербурге.