Кагарлицкий Ю. Про фарси взагалі й фарсах Филдинга зокрема
служившие розвагою середньовічному місту, призначені тільки сміху.) їм сміються. Складні моральні проблеми теж не область фарсу. На прикладі дурня вчаться одному — не бути дурнем. Ніякої іншої моралі фарс не викладає, і вибір, що він надає героям, досить невеликий — бути скривдженим або кривдником.) не знав і знати не бажав. Так само як і особливих психологічних нюансах. Відношення до героя міняється, але лише дивлячись по тому, превстиг він або зазнав поразки. Обійшов іншого — радуються з ним разом, його обійшли — сміються над ним. Спритна перелюбниця або її чоловік, коли він зумів відігратися, школяр, що перехитрив городянина, або лукавий городянин, що обдурив і дружину, і школяра, і тещу, і взагалі всіх на світі, по черзі переживають радість перемоги й гіркота поразки.) який не прийшов ще до самого поняття волі, хіба що до поняття «вільностей» — із працею відвойованих, але потім все-таки підтверджених королівською владою виключень із загальновизнаного стану несвободи. У фарсі всякий повноправний учасник нескінченно вільний — в області, щоправда, досить вузької: у плутне.)»завжди служили вираженням поглядів народу, його прагнень — і що особливо корисно відзначити тут — його невдоволень проти високих станів» {Плеханов Г. В. Мистецтво й література. М., Гослитиздат, 1948, с. 116.}. Та й городянинові краще бути з того ж міста або хоча б з міста близького по укладу життя — в іншому випадку йому теж не поздоровится. На півдні Італії існувала, наприклад, ціла категорія фарсів, названих кавайольскими — по місту Кава, жителів якого поголовно зображували простаками й ідіотами
Фарс відмінно розрізняє «своїх» і «чужих». Інакше бути не могло. Він грався для міської юрби, а вона знала, хто свій і наскільки.) свисока. Він і вільніше їх, і ученей, і куди вже сообразительней. Але чи не тому він так піднявся, що основа в нього міцна, мужицька? Мужик, оп хваткий, він усякій справі навчиться, особливо якщо йому городянин допоможе. Правда, сама по собі патріархальне село — це, у зображенні фарсу, якийсь край неляканих дурнів. Дурнів цих тягне друг до друга, н вони збираються разом, образуя цілі колонії не зовсім уже людських істот. У німецькому селі Фюзинген, про яку особливо любили розповідати в Нюрнберге, не дуже навіть точно пам’ятали, наприклад, була вчора в сусіда голова, коли вони з ним у ліс ходили, або її давно вже не було… Але в знаменитому «Адвокаті Пателене» мужик потерся небагато в місті й усіх перехитрив — і хазяїна свого, і суддю, і самого адвоката Пателена, що перший навчив його, як сплутовать…
Та й не із чи села прийшов сам фарс?) своїми міськими забавами, він, можливо, був по-своєму прав. Міської вченості фарс теж дечим зобов’язаний. Традиції римської ателлани прочитуються в ньому часом досить ясно. Та й сформуватися остаточно він міг тільки в місті, в обстановці карнавалу і ярмарку.) поотстала — там цього довелося чекати ще цілих сто років. Але лише остільки, оскільки мова йде про живих акторів, тому що Панч і Джуди (Джоан) грали свої домашні баталії вже з початку XVII сторіччя. Прийшли вони з Італії («Панч» — це скорочене «Пульчинелла»), але незабаром були в Англії як свої… Який репертуар потрібний був цим трупам, якщо не фарсовий?)»заснували»? Можна узаконити веселощі, але не навчити веселитися. Це народ умів сам. Адже карнавал, за словами Ґете, це «свято, що дається, по суті, не народу, а народом самому собі». Він воістину всенародний. І незмінно діючий. Тут не можна що-небудь просто розповісти. Потрібно все розіграти. Карнавал неминуче переробляв усяку варту того баєчку в подання. Усе, що тяжіло до фарсу, тепер і насправді у фарс перетворювалося.) городянам протягом добрих п’ять^-п’ятьох-чотирьох-п’яти сторіч. Авторів він породив всенародно прославлених, таких, наприклад, як майбутній герой вагнеровских «Мейстерзингерів» Ганс Сакс ( 1494-1576). Цей нюрнберзький швець написав понад шість тисяч добутків. Подібна цифра представляється, звичайно, менш дивної, якщо врахувати, що прожив Ганс Сакс дуже довго, а добутку писав дуже короткі. Ганс Сакс не чекав, коли хтось іншої драматизує його шванки. Він сам перетворював багато хто з них у фастнахтшпили, оліїсті подання.) природно, волів зібрати навколо себе якнайбільше народу. А що краще залучає юрбу, чим музика? І шванк не просто читали вголос. Його вимовляли речитативом під музику, а часом і просто співали. Так що драматизація шванку, що відбувалася під пером Гансу Сакса, була, по суті справи, лише якісно новим етапом процесу, що почався досить давно.)»Інтерлюдії про школяра й дівицю». Незважаючи на порівняльну стислість уривка (у ньому лише сорок два віршованих куплети), зміст цієї історії про непіддатливу дівицю й школяра, що зумів за допомогою однієї великодосвідченої жінки її вмовити, ми знаємо досить повно — інтерлюдія ця заснована на відомому англійському фабльо «Пані Сириц».)»більшу форму» середньовічного видовища — містерію. На містерію стікалися величезні маси народу. Тисячі городян — усі, хто здатний був пересуватися й міг залишити справи, — поспішали раніше зайняти місця на площі, де розігрувалася містерія, терпляче, з величезним інтересом і вірою вислухували сотні тисяч віршів і захоплювалися постановочними ефектами. Міські цехи змагалися, який з них краще виконає доручений йому епізод. Правда, виникла містерія не з міської самодіяльності. Походження в неї — церковне. Вона йде від свята «Тіла Христова», установленого в 1264 році татом Урбаном IV. Однак, винеся подання на вулицю, церкву поневоле віддала його їй у владу. Воно було «захоплене» містом, зробилося, майже в такій же мері, як карнавал, «святом, що дається… народом самому собі». Релігійність його при цьому не постраждала, благочестя ж — неабияк. Амбівалентна народна свідомість вхоплювалася за кожну можливість урочисте оттенить комічним, і от уже поважний Ний сварився зі своєї не менш поважною дружиною, що ніяк не хотіла піднятися на ковчег, а Каїн вступав у лайку зі своїм слугою — предком шекспірівських блазнів.) із другої половини XV століття, фарс відділився від її, зажив своїм розумом. До цьому, втім, вів і сам по собі художній процес. У розвиненій художній свідомості амбивалентность послабляється, взаємопроникнення елементів стає не таким повним. Вони починають відчуватися як контрастні, потім у випадку потреби розділяються.) допомоги, інші, побачивши в них небезпека для влади, їх забороняли. У славнім імперському місті Нюрнберге тоді саме й написав свої фастнахтшпили (числом — вісімдесят п’ять) Ганс Сакс. В Італії виникла почасти з фарсу, щоб відразу його замінити, — комедія масок. Там шляхи розвитку були свої, несхожі, але результат дуже близький.) Доля те балувала його, то поверталася до нього спиною. Він поріднився з Томасом Мором, женившись на його племінниці. Після страти Мору він виявився в опалі, зате з моменту відновлення католицтва при Марії Кривавої був обсипаний милостями. Нові релігійні зміни змусили його емігрувати у Фландрію, де він і вмер. Цей майстер фарсів був, як видно, людина у вірі твердий і в поглядах своїх непоступливий.)»майстром фарсів» можна, втім, лише виходячи з пізнішої термінології, коли ф