Катастрофа людини в повісті Чехова «Ионич»

Повість «Ионич» (1898) також розповідає про катастрофу людини, що виявився переможеним тією самою обивательською вульгарністю, що йому самому так ненависна і яку він сам щиро нехтує. Це історія падіння молодого талановитого лікаря, що вибирає шлях поступового матеріального збагачення й одночасно духовного зубожіння. Внутрішня еволюція доктора Старцева особливо наочно розкривається в його любові до Катерини Іванівні Туркиной. У російській класичній літературі любов завжди була важливим випробуванням для героя. Старців цього випробування не витримує. Він закоханий у Катерину Іванівну, але романтика любові, її поезія йому далекі. Уже на самому початку оповідання він відчуває себе якимось обважнілої — не тільки фізично, але й духовно: «И к чи особі йому, земському докторові, розумній, солідній людині, зітхати, одержувати записочки…

» І прізвище героя — Старців — виявляються «мовця». Старців не просто гине, піддаючись обставинам. Він уступає їм охоче, без найменшого опору, дуже швидко. Ніяких внутрішніх роздирань не відбувається; йому не доводиться боротися із собою, мучитися, переживати… Об’єктом критичного аналізу стає не тільки мертвуща сила вульгарності, обивательщини, під впливом якої доктор Старців перетворюється в огидного Ионича, але й сам герой Для розкриття своєї ідейно-художньої концепції Чехдв із більшою майстерністю використає в «Иониче» категорії художнього часу й простору. Старців знайомить із Туркиними навесні; завершуються події восени. Такий часовий цикл Старцева.

А далі час для нього зупинилося: в Ионича є минуле, сьогодення, але немає майбутнього. Він відгороджується й від часу, і від людей. Його простір украй обмежено. Правда, йому доводиться багато їздити, але постійно по тому самому маршруті.

Його рух організований за принципом маятника: він однаково повернеться до вихідної точки. Не випадково в повісті використається важлива деталь: трійка з бубонцями.

Як часто згадується така трійка й в усно-поетичній творчості, і в літературі, як багато подань пов’язане з нею! Російська трійка стала символом не просто швидкої їзди, але сміливої спрямованості вдалину, вільної воленьки, роздолля, ямщицкой пісні… Трійка в Ионича є й навіть із бубонцями, але їхати далеко йому не прийде. І сам він не захоче, та й кучері Пантелеймон (його эстетический дублер) не поїде й тим більше пісень ямщицких співати не буде Старців вимовляє гарні мовлення «про те, що потрібно трудитися, що без праці жити не можна…». Однак у Чехова далеко не завжди заклики до праці й навіть сам по собі праця є гарантією порятунку людини.

Праця повинен бути одухотворений «загальною ідеєю», інакше він робиться безглуздим. Ионич трудиться постійно, щодня, але лише для того, щоб «по вечорах виймати з кишень папірця, добуті практикою», і періодично відвозити їх у банк. Чехів розповідає не тільки про загибель людини. Доктор Старців, що був колись гарним лікарем, деформується і як фахівець. І навіть Туркиии, бездарність і обмеженість яких висміювалися в повісті, у фіналі виявляються вище Ионича: при всій їхній ущербності в них все-таки залишилося щось людське, вони здатні викликати жалість. Про Старцеве ж наприкінці сказано: «Здається, що їде не людина, а язичеський бог». Це і є підсумок еволюції Ионича: не людина — визначення, що ставиться до цілого ряду персонажів, яких Чехов нехтує й ненавидить,- Ксенія («У яру»), Наташа («Три сестри»), Яша («Вишневий сад»).